«У всякого своя доля», — писав Тарас Шевченко, і це дійсно так. Комусь судилося прожити тихе, спокійне життя, а хтось жив бурхливо і назавжди залишився безсмертним, відігравши значну роль в історії. Переді мною портрет жінки: обличчя не вражає вродою, але щось є в очах. Можливо, радість перемоги? Задоволення життям? Чи невідступний біль, схований десь на дні душі?
<span>творчому доробку Олександра Олеся — одинадцять поетичних збірок, більше двадцяти драм, численні опоетизовані народні казки, поеми, фейлетони, переклади. Його твори, повернувшись з чужини, навчають нас любити рідну землю, берегти народні духовні надбання. </span>
<span>Про сенс життя, про журбу й радість, про мінливість днів розмірковує О. Олесь у поезії «Айстри», яка була написана в 1905 році. Це твір глибоко ліричний, хвилюючий та філософський. Не випадково музику до поезії написав М. Лисенко, а за змістом та мелодійністю вірш нагадує «Журбу» Л. Глібова. У поезії «Айстри» зображено сподівання квітів на сонячні дні, на вічну весну: </span>
<span>І марили айстри в розкішнім півсні Протрави шовкові, про сонячні дні.-І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в’януть, де вічна весна… </span>
<span>Квіти тягнуться до світла, до життя, але сподівання їх марні, як марними були надії людей на покращення життя після революційних переворотів. </span>
<span>І вгледіли айстри, що жити дарма,— Схилились і вмерли… І тут як на сміх Засяяло сонце над трупами їх!… </span>
<span>Отже, останні рядки носять оптимістичний характер. Автор підкреслює безперервність життя. Хоч у світі якийсь час і панує смерть, темрява, безнадія, але все мине, сонце засяє над Землею. </span>
<span>Отже, поезія Олександра Олеся — це історія поневірянь, мук, трагедій і водночас надій, перемог і злетів. Яскравим прикладом жмутку полярно протилежних почуттів, незбагненних пристрастей є чудова поезія «Айстри».</span>
1. Про Станіслава Чернілевського!
Кожна людина є частиною великого роду. З ним нерозривно пов'язані її життя і доля. Красу родинних почуттів описав у своїх поезіях С. Чернілевський. У вірші "Теплота родинного інтиму" показано сердечно-щирі, задушевні стосунки сина і матері. Ніби жива постає перед читачами дбайлива, ласкава і Турботлива жінка, для якої найголовнішим є щастя її дітей. Мати має особливий дар — відчувати власну дитину:
...Мати не пита, чому не сплю.
Вже, однак, зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Спогади із дитинства пробуджують найщиріші, найчистіші почуття, тому і світлішає у ліричного героя душа перед початком нового дня.
У поезії "Забула внучка в баби черевички" поет передав біль розлуки, від неї віє смутком, прощанням. Мені жаль бабусі, яка залишилася сама у спорожнілій хаті. Внуки роз'їхалися-розлетілися, а вона "стояла на порозі, хустинкою торкаючись до сліз". Осінь в природі принесла бабусі розлуку, душевний біль і самотність:
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
2. Про Ірину Жиленко
У таємничий мікросвіт домашнього затишку переносить нас віршований твір "Гном у буфеті". У кожної дитини є свої маленькі друзі, невидимі дорослим. Гном живе в буфеті вже кілька століть, він золотить на свята сервізи, любить пити какао, смоктати м'ятні гостинці. Маленький житель дому сварить пустунів, а слухняним дітям дає шоколадки. Він навчився гарних манер у порцелянової маркізи, яка запрошує його на чай. Проходять роки, століття, але гном буде завжди оберігати тепло дому, дитячу казку.
У поезії "Підкова" розповідається, як лірична героїня знайшла підкову, яку загубив Дідусь Мороз. Як відомо, підкова приносить щастя, тож дівчина сказала їй: "Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося!" Але знайшлися ті, хто позаздрив, — сімсот роззяв, що стали під вікном і не хотіли йти: "Вони стояли вперто, день при дні, — зачарувала їх моя підкова..." Тому героїня вирішує купити шубу й вирушити до Лапландії, аби віддати підкову власнику. І сніг, що раніше іскрився й світився то зеленим, то рожевим, то ніжно — фіалковим, одразу став звичним, тихим, рівним. Так звичайна заздрість може перетворити казку на буденність.
Поезії І. Жиленко не просто оповідають про фантастичний світ дитячих мрій, пригод, спогадів. Дивні образи, відтворені з любов'ю на папері, несуть важливі життєві істини. Так, жар-птиця є символом щастя, в яке необхідно вірити, що б не сталося, хто б не заважав. Буфетний гном ніби оберігає наше дитинство від втручання в нього проблем, життєвих негараздів, буденщини й сірості, що часто переповнює доросле життя. Він завжди чекає на нас у буфеті, готовий у будь-який момент нагадати, що дива нікуди не поділися, що казка завжди поряд — слід тільки про неї пам'ятати й іноді зазирати в закутки своєї душі, аби віднайти й пробудити її. Підкова обов'язково коли-небудь зробить свою справу й подарує щастя, адже ті, хто вірять у нього, завжди багато докладають для цього зусиль і завжди отримують результат
У пошуках ідеалу (за поезіями Лесі Українки)
Творчість Лесі Українки стала однією з вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі й водночас видатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра та справедливості, сповнена пафосом оновлення світу, свободи, гуманізму народів. У своїй поетичній творчості Дочка Прометея весь час була в пошуках ідеалу борця за щастя народне. Поетесу приваблювали мужні, сильні, горді духом люди, що брали за девіз слова: