Тарас Шевченко - Людина з великої літери. Саме Тарас Шевченко був великим діячем укр культури, народу. Кожне слівце Тараса Шевченка для України і українців є гордістю, славою і, звісно, окрасою укр мови, тому що ці слова прикрашають нашу рідну мову.
Історія Алі.
Пригоди й знайомство з карїнею Недоладія
Зустріч з Недоладьком
Розповідь про країну
Завзята Аля
Дивування дівчинки
Ближче знайомство с країнею і Недорадником
Дорога до замку Недороля Десятого
<span>Ризикування </span>життям
Зустріч з королем Недоролем
Державна таємниця
Побудова Недоладії
Перший Недорадник
Допомога Недоштанькові
Зачарований будинок
Чарівна книжка Справаномер
Завзята Аля другий раз
Полон Першого Недорадника
Підпис Недороля наказ про Алину
У підземеллі
Дивна розмова уві сні
У підземеллі Недороль Десятий
Допомога Алі від Недопопелюшки
Зламанний годінок назавжди
Пригоди на пошуку стрілки
Перший Недоарданик за г"ратами
Забування друзів
Подарунок Алі
Домалювання Недорадника
Повернення Алі додому, після добрих і завзятих справ
<span>Перу Ивана Яковлевича Франко принадлежит огромное количество трудов самого разнообразного толка. Обнаружил он себя и как талантливый беллетрист. Доказательством тому является его повесть «Захар Беркут». Написана она была 1822 года, но и сегодня, в начале третьего тысячелетия, интересует и волнует читателя. Описанные события происходят 1241 - в самый тяжелый для украинских земель время борьбы с монгольским нашествием. В такие страшные и одновременно героические времена лучшее и самое полное оказываются человеческие характеры. Светлыми образами, вобравшие лучшие и чистейшие черты украинского народа, стали двое влюбленных - Максим и Мирослава. От начала знакомства с Максимом мы наблюдаем за ним, удивляясь его силе и мужественности. В тяжелых испытаниях - в борьбе с неистовым смертельным врагом - ярко проявляется чистая, цельная и благородная натура. Такое сердце способно прочно и правильно любить и защищать свою любовь. С большой симпатией и нежностью выписан образ Мирославы. Знакомя читателя с ней, автор сразу подчеркивает, что она - необыкновенная, удивительная. Это не зманижена папина пестунка, а смелая и отважная девушка, которая не боится опасности и вместе с мужчинами участвует в охоте на медведей. Мирослава - мужественная патриотка своей земли. Впоследствии, поняв, что ее отец - предатель, оставляет его и воюет против него и монголов вместе с тухольской общиной. С большой любовью рисует Франко образ девушки Мирославы в повести «Захар Беркут». Мирослава - молодая красивая девушка, рано потеряв мать, знала только любовь и заботу отца. Для нее главное - быть верной себе, действовать так, как подсказывают совесть и сердце. Поэтому она и выступает против отца на стороне народа, становится настоящей патриоткой своей родины. Поняв, на чьей стороне правда, узнав о предательстве своего отца, Мирослава порывает с ним и идет к тухольцев. Девушка, увидев, что все попытки спасти честь отца напрасны, что пути вернуть отца к примирению и единству с народом нет, выступает против него. Она обращается к Захара Беркута с просьбой принять ее за дочь, ведь «Тугар Волк перестал быть моим отцом, сколы предал свой край и пошел в службу монголов. Мирослава полюбила простого крестьянского парня. В лице Максима Мирослава видит всех тухольцев. Мирослава - один из первых образов девушки-патриотки в украинской литературе. Все время она в первых рядах воинов: сначала приносит Захару Беркуту весть о сыне, передает его советы, потом активно участвует в защите тухольцев, учит их делать метавкы, лечит раненых. Одновременно с развитием трагических событий расцветает нежная и сильная любовь между Мирославой и Максимом. Их сердца полны страстного чувствадруг к другу, и они преодолевают все препятствия на пути к единению. Интересно, что Мирослава не смирилась с гневной отказом отца Максиму. Как свойственно гордой и независимой натуре, она говорит открыто о своих чувствах и клянется мальчику в любви и верности. Мирослава сдержала свое слово - нежной ласточкой летит к нему, плененного в монгольский лагерь, предлагает ему бежать, а сама хочет остаться вместо него. Максим не принял то предложение, но судьба ласковая была до двух влюбленных - вопреки всем опасности, которые угрожали им, соединила любящие сердца. С большой благодарностью к автору перевернула я последние страницы повести. Думаю, что Максим и Мирослава - это герои, поступки которых следует подражать. Учиться любить друг друга и свою Родину - великое счастье на земле.© </span><span>http://sochinenie5ballov.ru/essay_1301.htm</span>
Без Минулого Нема Майбутнього.<span>Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.
Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.
Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.
А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.
Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими</span>
«Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».«Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!»«Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть».«Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…»
