Оцей вірш?
6 червня 1831 року,
коли у Веймарі вечоріло —
уже і свічі горіли, —
в будинку чулися кроки…
До вечері знов запросили тірольців.
Настроювали інструменти.
Гомоніли в альтанці.
В білому фланелевому шлафроці
будинком ішов канцлер.
Немов і будинок не той, що вчора.
Якась нереальність в цих білих бюстах
і довгій залі, де спущені штори,
і дві свічі відбилися в люстрі.
Розчинив двері. Зелений акваріум
тераси
освітлювався трояндами.
Наспівуючи генделівську арію,
прошелестіла невістка
мереживами та бантами.
Старий посміхнувся. Звелів подати
рейнвейн. І, наливши кубок високий,
розгорнув щоденник. Написав дату:
«6 червня 1831 року.
Дописав «Фауста». А все живу.
Так дивно! Немовби дістав дарунок.
А що з ним робить — не збагну…»
Зовуть
вечеряти. Смутно торкає струни
старий тіролець… Збіга з шибок
рум’янець, і пахнуть троянди чайні.
Так тихо! Замовк у людині бог.
Ні слова далі.
Мовчання.
Божественну спрагу втолепо,
і кубок налито вщерть.
І все вже йому дозволено.
Усе. Навіть смерть.
1981
1)осел
2)друзі
3)пригоди
4)багаттство
На мою думку, вона не має негативних рис вдачі.
Чесна, добра, закохана у Петра, роботяща, вiрна, проста.
<span>Головних героїв твору, Остапа й Соломію поєднує палке кохання й вірність, обоє рішучі, сильні, запальні, готові долати життєві труднощі. Якщо Остап дуже нагадує своїх літературних попередників на взір Шевченкових Яреми Галайди та Варнака, Нечуєвого Миколи Джері тощо, то пара головних героїв сприймається нестандартно й додатково збагачує дію любовним мотивом. Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Коли вона разом з Остапом тікала з рідного села, то «дивилась у простір засмученими карими очима». В її очах відбивався і сум за рідним краєм, який вона покидала, і тривога за невідоме майбутнє.</span>