Це портрет Василя Жуковського.
Дід Платон в оповіданні "Ніч перед боєм" постає перед нами старим,але досвідченим та мудрим чоловіком,котрий був авторитетом для всіх молодих солдат. Дід перевозив молодих хлопців через річку, висловлюючи свою думку про життя, мудруючи та повчаючи. Це людина стара,але надзвичайно розумна та безстрашна,але наповнена мудрістю та досвідом. У діда був друг Савка, який також разом з ним допомогав переправляти хлопців на ту сторону річки. Дід Савка був бідно одягнений, на голові стирчала шапка,мов коров'ячий кізяк. Не дарма Савка та Платон є не лише сусідами,а й друзями,адже вдачею, розумом та досвідом вони надзвичайно схожі.
Сміх - це сила. Він допомагає нам у житті. З його допомогою можна легко ступити на вищу сходинку свого життя. Коли людина сміється, у всіх відчуття, що що б там не було, вона не здається. Людина використовує сміх, отже вона сильна і нездоланна! Так само і в творі "Вітька+Галя" ми це спостерігаємо. Треба брати з них приклад.
Дружба - як діамант. І кощтує дорого, і зустрічаєтся рідко, і підробок дуже багато. Дружба - це почуття, яке можуть відчувати тільки справжні друзі між собою. Але, на жаль, інколи дружба - не дружба, а тільки підробка. Якщо людина не відчуває справжньої дружби до іншої людини, то це просто підробка дружби, як підробка діаманту. А справжній дружбі немає ціни. Вона безцінна. І красива.
Ми живемо на четвертому поверсі. Вікна нашої квартири виходять у
двір, що густо засаджений тополями. Більшість тополь старі, посаджені
після війни. Усім гарні ці тополі, але на початку літа вони завдають
багато незручностей. Пух від них проникає навіть до кімнати, залітає в
під’їзди, а земля немов пухнатим снігом покривається. Ми з хлопчиками
любимо підносити запалений сірник до білих пухнатих острівців з
тополиного пуху і спостерігати, як вогненні змійки, злегка потріскуючи,
пожирають білизну. Одна тополя торкалася гілками вікна моєї кімнати.
Примітна вона була тим, що на її стовбурі багато років знаходилася
шпаківня. Дерево росло, і разом з ним вона піднімалася угору, немов
кабіна ліфта. Пройшли роки, і шпаківня виявилася на рівні вікна моєї
кімнати. Я бачив, як будиночок заселяли шпаки, як вони сварилися, я
знав, коли вони відлітали, а взимку в їхнє житло нерідко залітали
горобці. Може, їх туди вабила цікавість — хотілося довідатися, які, мов,
шпаки. А може, горобців заганяла в дерев’яний будиночок холоднеча. Як
би там не було, але й узимку, і влітку тополя слугувала притулком різним
птахам. На її товстих гілках поважно сиділи ворони, а голуби так
воркотали ранками, що не давали спати. Ця тополя була немов членом нашої
родини. Відкриєш вікно — її подих проникає до кімнати; улітку її пух
забивається в різні куточки квартири. А восени жовте листя засипало
підвіконня, його ми знаходили і під шифоньєром, і під письмовим столом.
Прокидаючись, я казав тополі: «Доброго ранку!», бажав спокійної ночі.
Словом, ми дружили.
