<span>Може, тим без пісні я не</span>
<span>можу</span>
<span>Працювати, жити</span>
<span>навіть дня,</span>
<span>Що округ земля моя</span>
<span>хороша,</span>
<span>А на ній - моя рідня!</span>
<span>
</span><span>«Поки людина живе — повинна чекати чогось великого»
</span><span>
</span>
<span><span> Природа - мати, бережи її! Тому що вона піклується про кожного з нас і дарує нам все найкраще з того що має, це прихисток її лісів, плоди з полів і садів, і нарешті - джерельну воду, що є основою всього життя. </span></span>
<span> По-перше, згадаємо твір Бориса Харчука "Планетник". Він вчить кожного виховувати у собі бережливе ставлення до природи та її краси. </span><span>Ми повинні наслідувати Планетник і робити все для збереження природи. Ніколи не можна ображати ні рослинки, ні тваринки, тому що вони теж живі.</span><span> </span><span>«Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це також говорить багато повір"їв і прикмет українського народу, які так старанно вивчав сам Планетник.</span>
<span> По друге, я наведу приклад з власного життя. Відпочиваючи влітку в лісі, я стала свідком жахливої ситуації. Маленька дівчинка безжалісно ламала гілки дерев і шкодила кору ножем. Коли я запитала її про причину поводження, то вона поскаржилась на поганий настрій. Я вирішала провести з нею виховну розмову, розповідаючи про те, що вона вчиняє погано, і що природа не винна у її поганому настрої. Вона дійсно засоморилась і попрохала вибачення, обіцючи більши ніколи так не робити.</span>
<span> Отже, ми повинні бути вдячні нашій ненці - природі і робити всі справи з турботою до неї, а не навпаки! Людина і природа міцно взаємопов’язані між собою і ми повинні сприймати природу не тільки очима, а й душею, серцем.</span>
Тарас Шевченко!
Досить було однієї людини,
щоб урятувати цілу націю.
Остап Вишня Тарас Григорович Шевченко - птах, який своїми крильми розсунув хмари та відкрив народові шлях до сонця. А хіба ж поезії його - не сходинки на небеса? Славетний "Заповіт", на мою думку, є найважливішою частиною нашої подорожі до щастя. Не існує, напевне, українця, котрий не знав би знаменитого:
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
<span> Не забудьте пом'янути </span>
Незлим, тихим словом.
Щоб зрозуміти вищезгаданий "Заповіт", треба цілком зануритись у тодішній світ, поглянути на знамениту поезію очима Шевченкових сучасників.
Смерть, біль, неволя... Цими єдиними трьома слловами можна зхарактеризувати становище людей. Вони повністю перебуввають під владою панів, які
Кайданами міняються,
Правдою торгують
Усюди лише непроглядна темрява, ніякого майбутнього. І раптом, наче проблиск сонячного проміння, у житті кріпаків вогнем спалахнув Кобзар. Його віршів підбадьорювали нещасних, не давали їм падати духом.
Жорстокі царі та жандарми, помітивши вплив Шевченка на громадкість, заперечуючи українську мову, не раз намагалися згубити його. Але навіть після смерті Тарас Григорович повернувся до нас своєю палкою піснею, живучи у написаних словах. І поневолені, як пророкував наш геній, звільнилися від кайданів лихих панів.
Та на цьому роль поезії Кобзаревої не скінчилася. Хіба вже досягла Вкраїна вершин своєї краси та можливостей? Ні! Чи всі земляки наші нагодовані та щасливі? Ні! Тож наберімося наснаги з цілющогго джерела Шевченкової поезії, візьмімо "Заповіт" за гімн, і розбудуймо нашу країну до найвеличнішої держави, аби справдилося Шевченкове пророче:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
<span> І будуть люде на землі</span>