Аналіз вірша «Запросини» В. Підпалого наведений в цій статті. «Запросини» В. Підпалий аналіз Тема «Запросини»: зображення оптимістичного настрою ліричного героя при виборі правильного власного життєвого шляху. Ідея «Запросини»: заклик до активного руху шляхами життя. Основна думка: життя тільки тоді є повноцінним, коли людина рухається, виявляє активність, прагне подорожувати. Жанр «Запросини»: філософська лірика. Римування: перехресне. Казка в поезії. Основні особливості: — фантастичні герої (я і ніч); — незвичайні предмети (золотий човен, золоті весла); — художня вигадка; — магічність числа «3» («три гори», «три річки», «три шляхи», «за трьома замками», «за трьома дверима», «у якомусь із трьох кутків») Художні засоби «Запросини» Епітети: «Холодне небо», «золотий човен», «золоті весла», «ніч довга». Повтори: «Там, де три…», «із хмари на хмару, на хмару із хмари…», «Ходімо…», «У холодному небі золотий човен?» Метафори: «три гори зійшлися», «ріки злилися», «шляхи з’явились». Риторичні: «ходімо!», «… і на місці!» У вірші «Запросини» В. Підпалий запрошує читачів у казку — до трьох гір, трьох рік і трьох шляхів, щоб знайти золоті весла й на золотому човні поплисти до своєї мрії. «Навіть якщо не дійдемо, — ходімо!» — говорить поет. Поезія написана вільним віршем — верлібром і носить глибокий алегоричний зміст: треба мати мрію, наполегливо до неї йти, діяти, навіть якщо це не завжди може закінчитися успіхом. 3
<span>Українська пісня - душа народу, яка знайшла своє вираження та відображення в пісні. Переживання, будь-які враження, релігійні вірування та погляди висловлювались в різних пісенних жанрах. Пісенна творчість українського народу збагачена різноманітними формами яскравих епітетів. Красою та силою українських народних пісень захоплювались українські письменники, а також багато зарубіжних митців. Найбільшого відображення в піснях знайшло духовне життя народу. Будь-які важливі життєві події оспівувались піснею. Тим самим створюючи відповідний настрій, що передавав сум чи радість події. Багата, талановита українська душа надихала на створення різножанрових пісень. Натхнення для створення мелодій народ черпав звідусіль. В залежності від часу та рівня розвитку, залежали символи, традиції та обряди які оспівувались. Своїм походженням пісня походить з сивої давнини, в часи, коли наші предки були язичниками, вірували у вищі сили природи, відповідно, в більшості пісень вони замовляли, спонукали та дякували силам дощу, сонця за поміч в збиранні родючого врожаю тощо. Взагалі, за допомогою пісенності народу, а особливо українського, можна легко вивчати та аналізувати історію та біографію народу. Завдяки пісням ми бачимо, як щиро та глибоко український народ відчував біль та сум за свою країну, і разом з нею оплакував загиблих козаків, які до останнього подиху героїчно захищали рідну землю. З таким же сильним почуттям щастя раділи люди за визволення своїх земель, славили своїх героїв-рятівників. Релігійні свята, після прийняття християнства, набули не лише широкої популярності, а й усі пов’язані з цими святами традиції та обряди неймовірно поважились людьми. Любов до свят, української пісні душі народу, та відповідних ритуалів передавалась від покоління до покоління. З малечку діточок привчали до пісенності, а також до шанування батька і матері, всіх ближніх, рідної землі тощо. Українська народна пісня душа народуДорогоцінним надбанням поетичного та музичного генія українців є українська пісня як душа народу, яка стала найдорожчим та невичерпним народним скарбом. Розділяли пісні навіть за порами року. Дуже часто літні обрядові пісні такі як купальські, русальні, супроводжувались танцями, ворожіннями та багатьма іншими дійствами. В різноманітних колядках та щедрівках возвеличували господарів хати та всю їхню родину, де всі мешканці змальовувались гарними, щасливими, багатими людьми. Сюжетність таких пісень лунала з метою замовляння та привертання всіх благ, добра родині, тому що співались ці пісні завжди від чистого серця. Аналізуючи різноманітні родинно-побутові та обрядові пісні, дуже легко спостерігається світоглядна філософія наших предків. Ми бачимо як глибоко український народ відчував та шанував всю красу та радість життя. Всі пісні криють в собі величезну силу почуттів, переживань, які і були невичерпним джерелом натхнення на створення неповторного мистецтва, яке й досі шанобливо передається від одного покоління до іншого.</span>
Серед тих визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові до батьківщини, Тарас Шевченко по праву займає почесне місце.
За півтора століття після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. Видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. У цих спогадах по крихтах відтворюється живий і неповторний образ Тараса Григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.
Тарас Шевченко — це не минуле, Тарас Шевченко — це сьогодення, він важливий і для тих, хто живе тепер, і для молодих, хто тільки починає своє життя, і для старших, і для всіх тих, хто хоч якось асоціює себе з Україною.
Відділ абонемента Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б.Лавреньова пропонує познайомитися з віртуальною виставкою «Вічно живе твоє слово: Шевченко і сьогодення», на який представлене все розмаїття шевченківської теми в сучасній літературі.
Пропоную дібрати такі цитати до образу Поліанни:
Зовнішнісь:
⇒"...побачила її – худеньку дівчинку в червоній картатій сукні, з волоссям,
заплетеним у дві товсті коси. З-під солом'яного капелюшка виглядало
гарне личко у ластовинні – воно поверталося в різні боки, шукаючи когось
очима".
Веселий норов, добра вдача, щирість:
⇒"Дівчинка побігла через усю кімнату й припала до колін тітки",
⇒ "Це так чудово, що в мене з'явилися ви",
⇒"Дівчинка слухняно пішла за тіткою".
Вміння радіти тому, що є:
⇒" Та раптом я згадала, що терпіти не можу свого ластовиння, і зраділа, що не маю люстра. А потім побачила цей чудовий краєвид з вікна і зрозуміла, що мені є з чого радіти";
⇒"Тітонько, а хіба не можна жити так, щоб радіти своєму обов'язку?".