Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...», неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.
Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті «гуси-лебеді» душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повість «Гуси-лебеді летять...» своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.
Шумів таємну пісню гай, соловейки заспівали. -метафора
О краю мій! Верни, верни нам Україну! Верни нам вітчину, верни! -риторичні оклики,
Де схочеш, вітре, там гуляй. череп визирає- персоніфікація
таємна пісня, стрілецький рів- епітет
Якби людина мала крила то могла б літати.
Якби в неї були крила, то вони були б гарні і білосніжні.
А 3 речення я хз яке придумать
Більшість людей нашої країни та й усього світу песимісти або реалісти, але оптимістьв мало. Дуже мало людей вірять в диво та в те що все в них буде добре! Але це неправильно адже потрібно завжди сподіватись на краще . Надія помирає останньою !
Саме перше , що потрібно зробити щоб стати оптимістоп - це повірити , що добро завжди виграє , полюбити себе та інших . Адже без кохання життя сіра та будене...
А взагалі кожен в глубині душі оптимість, адже завжди сподіваєшся на краще . Просто потрібно розвинути у себе це відчуття і все буде добре !
Художні засоби
Повтори: Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.
Риторичні запитання: «Ти знаєш, що ти — людина?» «Ти знаєш про це чи ні?»
Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»
Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».
Проблематика
· людина і суспільство (призначення людини на землі);
· індивідуальність кожної людини;
· швидкоплинність часу і життя.
Тема : роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.
Ідея : заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.
Основна думка : людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.