План 2 книги "На Козацьких Островах"
1. На Кам’яному острові
2. Швайка каже, що на землі Воронівки напали татари
3. Хлопці лишаються на острові самі з Барвінком
4. На острів припливають два човна з трьома людьми, один з них - Тишкевич
5. Хлопці беруть Тишкевича у полон
6. Козаки повернулися, Тишкевич втік
7. Швайка наказав всім тепер забиратися на Зміїний острів і погнався за Тишкевичем
8. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові
9. Санько ворожить, і хлопців не помічають.
10. Швайко і хлопці ідуть степом, зустрічають пастуха Рашита
11. Швайко і хлопці в гостях у Вирвизуба
12. Пригоди Демка-Дурної Сили
13. Дід Кудьма вирішив, що Грицик залишиться зі Швайкою джурою, а Санько буде з ним.
14. Суд у плавнях: Грек дарує Демкові життя
15. Козацькі розмови на березі річки
<span>Павло Шум, кошовий отаман запорізького козацтва.
Цього кошовому випало очолювати запорозьке козацтво в дні, коли в Україні вирішувалася доля гетьманської булави, а отже, і доля самої держави. Як ми вже знаємо, після смерті Б. Хмельницького, гетьманом обрали його юного сина Юрія. Проте головний опікун новообраного, Іван Виговський, якого козаки довірили виконувати обов'язки володаря булави тільки на той час, поки Юрій вчитися в Київській академії, на цьому не зупинився. В серпня 1657 року він скликав у Чигирині козацьку Раду, на якій його і проголосили гетьманом України.
Здавалося б: постанова Ради є, тому відтепер він, Виговський, гетьман. Але колишній писар Хмельницького Б. добре знав звичаї. І знав, що Б. Хмельницького, і наступників його мають обирати на гетьманство тільки на Січі. Щоб убезпечити себе і з цього боку, Виговський негайно пише листа кошовому Павлу Гомону. Розповівши про ситуацію, що склалася в Україні після обрання на гетьманство Юрія Хмельниченка, Виговський вдається до досить ризикованого жесту. Він заявляє запорожцям: «Оскільки ви, Військо низове Запорозьке, є коренем і затвердженням честі і вічно пам'ятної слави для всіх городових українська-малоросійських військ, то нехай передує ваша влада і обрання та затвердження гетьмана. Вільно вам, браття нашої, усунути мене від того уряду і затвердити, на ваш розсуд, іншого ".
Як бачимо, Виговський повів досить дипломатично. Він визнав право Січі обирати гетьманів, а також лукаво запропонував, якщо виникне таке бажання, обрати замість нього іншого. Кошовий Шум чудово розумів, що не так вже й просто гетьману розлучитися з булавою, тому навіть не намагався скликати нову раду. Зате в листі чітко визначив позицію Січі: триматися курсу, яким йшов Б. Хмельницький, тобто проросійського курсу. Павло Шум звернувся до кримського хана. Домовилися, що коли Виговський дозволить собі хоч найменший рух, спрямований на те, щоб Україна знову повернулася до складу Польщі, вони виступлять разом і підуть на Чигирин. А на Січі в цей час з'явилися підбурювачі, які закликали виступити проти Виговського. Вони звинувачували його у зраді України і в тому, що він обманом відібрав булаву у Пд. Хмельницького. Найпомітнішими організаторами такої пропаганди були козаки Дмитро січень Щека і Яків Клишенко. Виговському вдалося заарештувати й кинути у в'язницю.
Історія не знає всіх подробиць, але відомо, що в час, коли з Виговським змагався полковник Пушкар, кошовим на Січі був Яків Барабаш. Шум, отже, час відійшов від справ. Але після арешту і страти Барабаша (до жовтня 1659) козаки знову покликали Гомона на кошового. Чи змінилися за цей час його погляди на політику гетьмана Виговського? Немає. Хоча гетьман розгромив опозицію і начебто добре зміцнив своє становище, кошовий знову звертається до нього з грізним листом. Засуджує Виговського і вбивство Пушкаря, і за руйнування Полтави. І наполегливо радить "залишити свою злу справу і йти шляхом правди і спасіння". Ну, якщо врахувати, що шлях "правди і спасіння" Гомін бачив тільки в вірнопідданості російському цареві, то, звичайно, стати на нього Виговський не погодився. Навіть загорівся бажанням розправитися ще з Січчю, як з гніздом бунтівників.
Втім, існувала ще одна причина, по якій Шум конфліктував з гетьманом: Виговський рішуче заборонив козакам нападати на татарські поселення і ходити чайками в море для нападу на турецькі кораблі. Звичайно ж, така заборона не могла подобатися запорожцям: адже їх життя в тому й полягала, щоб турків з татарами протистояти і від видобутку не відмовлятися.
У січні 1659 р. Виговський скликав у Чигирині Раду, на якій відверто оголосив війну російським і ... запорожцям. Дізнавшись про це, Гомін направив великий загін козаків під командуванням полковника Силки. Військо Виговського оточило цей загін в місті Зінькові, але вибити його звідти так і не змогло. Зрештою, запорожці Виговського відтіснили від міста і з'єдналися з російськими полками князя Ромодановського.
Але далі була знаменита Конотопська битва. В ній Виговський розгромив росіян і їх союзників-запорожців. Можливо, цей успіх дав би гетьманові можливість остаточно відірвати Україну від Росії. І завадив кошовий Павло Шум. За його благословення проти гетьмана вирушив із великим військом полковник Іван Сірко.
Як складалася подальша доля кошового Павла Гомона невідомо. Знаємо тільки, що він активно підтримав намір Юрія Хмельницького повернути собі булаву гетьмана. Зокрема, існують відомості, що Ю. Хмельницький звертався до нього з листами, в яких закликав не покладатися на Виговського. Тобто, як бачимо, і кошовий Павло Шум, і полковник В. Сірка зіграли в часи Виговського досить прикру роль тих, хто помітив і своє поліно до осередку громадянської війни. Яка і допомогла росіянам остаточно колонізувати Україну<span>.</span></span>
Тема: розповідь про Устима Кармалюка, який після повернення із Сибіру продовжує захищати інтереси простого люду від «владик».
Ідея: возвеличення прагнення народного месника боротися за волю, справедливість; надавати допомогу тим, хто її потребує
Метафори: «сонце сходить», «прийшла туга до серденька».
Епітети: «славні хлопці», «хороші хлопці», «світ великий і розкішний».
Повтори: «дзвони дзвонять», «нехай...», «світ великий», «при дорозі подорожньою».
Риторичні оклики: «Ви на мене Кармалюка, Всю надію майте!», «Як не має він грошей — Треба йому дати!», «А здорові, хлопці!», «Благослови, отче!», «Світ великий і розумний Та ніде ся діти!», «Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!».
<span>Порівняння: «А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять!»
Риторичні запитання: «Зібрав собі славних хлопців,— Що ж кому до того?», «Прийшла туга до серденька, Як у світі жити?».</span>
План.
1. Наймолодша Хуха.
2. Життя у лісі.
3. Перший сніг.
4. Тепла хатинка.
5. Плач сосни.
6. Допомога лісника.
7. Без житла.
8. В пошуках дому.
9. Хлівна Хуха.
10. Мила дівчина.
11, Сум за домівкою.
12. Нещастя у хліву.
13. Моховинка та добрі діти.
14. Врятована коза Лиска.
15. Витівки веселої хухи.
16. Нечесний та злий дід.
17. Поранена Моховинка.
18. Повернення додому.
19. Похід до Хо-Суковика.
20. Зустріч з дідом.
21. Допомога хух.
22. Доброта та милосердя Моховинки.
23. Врятований дід.
24. Вдічність лісоруба.