Калитка на перший погляд любить землю і навіть називає її святою земелькою.Але для нього земля є засобом збагачення.Власницька любов до землі,думаю не приносить йому радості,а примушує думати лише про гроші та збагачення.Герасим працьовита людина,але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним.Він працює зранку до вечора сам і примушує працювати свою дружину Параску і сина Романа.Заради достатку він готовий пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі.Посватати дівчину він обіцяє для того ,щоб вона краще працювала.
Українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. У них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. Великий знавець українського фольклору, письменник Михайло Стельмах зазначав: "Нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості".
Серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. У піснях про кохання передаються всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. Виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. Для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і "любая розмова", і "що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає!", навіть його сліди їй дорогі: "Та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок..." В уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, "серденько, рибонька, дорогий кришталю".
Одним із найпоширеніших мотивів у піснях про кохання є мотив розлуки. І це не випадково: період розквіту народного пісенного мистецтва XV—XVII ст. був часом лицарської звитяги, далеких походів, запеклих боїв. Молоді люди бачилися одне з одним короткий час, а потім минали довгі роки очікування, і від того, як відзначав М. Гоголь, "кохання їх стає надзвичайно поетичним".
Пісні про родинне життя говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду. Чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім'ї, адже часто дівчину віддавали заміж за нелюба, котрий був, однак, багатим женихом. Потім, у чужій сім'ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо "невістка — чужа кістка", яку бив чоловік-п'яниця.
Мати й дитя — це найпрекрасніші образи із загальнолюдської скарбниці духовності. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю та дитиною, дуже точно відбивався у зворушливо щирих і безпосередніх колискових піснях. Усю любов і ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним мати вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, що підпорядковується ритму гойдання колиски. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якенькими лапками підступає до мальованої колисочки муркотливий котик, голуби приносять на крильцях сон-дрімоту. І реальні котик, голуби, ластівки, і фантастичні Сонко та Дрімота в колискових піснях діють немов люди, що цілком відповідає дитячому первісному сприйняттю. Ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з оточуючим матеріальним світом і моральними цінностями, заохочуючи їх до працелюбності, порядку, доброти і справедливості.
Від добродушного гумору до в'їдливого глузування — таким є широкий діапазон настроїв і почувань у жартівливих піснях. Іронія відчувається у самохарактеристиках: "хоч я гарна, та ледащо", "чи я собі не хазяйка та не господиня — три дні хати не мела, сміття по коліна". У жартівливих піснях постійно звучить протиставлення щедрих і скупих, роботящих і ледарів, скромних і хвалькуватих, кмітливих і недотеп, причому виразна перевага надається першим. Сміху бояться навіть ті, хто нічого не боїться. Так створюється колективна думка про народну мораль, етику й естетику.
Хоч би про що йшлося у ліричній пісні, вона зворушує щирістю й безпосередністю. Її творцям властиве конкретно образне мислення, вони говорять про те, що їх хвилює, викликає радість чи смуток. У родинно-побутових піснях яскраво вимальовується вдача людини: задерикувата чи покірна, вперта чи поступлива, сварлива чи лагідна, а крізь призму почувань однієї людини відбивається характер цілого народу. І саме співзвучність родинно-побутової пісенності із загальнолюдськими цінностями забезпечила їй любов та незгасаючу популярність у народі.
Наші батьки – це мама і тато, а батьки наших батьків – дідусь і бабуся. Тільки вони нічого не пожаліють для своєї дитини, це вони в хвилину небезпеки ніколи не згадають про себе, все віддадуть для того, щоб захистити свою дитину, не зупиняться ні перед якими труднощами, щоб їм жилось краще. Вони тяжко страждають, якщо їх дітей спіткало лихо, і розцвітають, стають молодшими, коли бачать, що їх діти виросли порядними людьми. Все, що є в нас найкращого, все від них – рідненьких
Багатогранний талант Івана Франка
Івана Яковича Франка не можна назвати тільки письменником, бо його універсальний талант не вичерпується лише художньою творчістю. Він був перекладачем, науковцем, видавцем, активним громадським діячем. Він вивів на рівень світового значення українську фольклористику, етнографію, критику, філософію, теорію літератури.
У літературознавстві існує окрема галузь — франкознавство. Треба зазначити, що вивчення творчості Франка почалося ще за його життя. Найповніше на сьогоднішній день зібрання творів Івана Франка налічує п'ятдесят томів. І дослідники вважають, що це зібрання охоплює лише половину спадщини Франка. Але своєю величчю вражає нас інша цифра — за все життя Франко написав понад шість тисяч художніх творів і наукових праць! Він працював до самозабуття, до повного фізичного і психічного виснаження.
Разом із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою Іван Франко - один із трьох найвизначніших поетів нової української літератури. Його поетична творчість вражає обширом та глибиною зображення життя й душі народу. Вірші Франко почав писати ще у Дрогобицькій гімназії і не полишав цієї справи до кінця життя. Збірка «З вершин і низин», сповнена громадянською лірикою, порушує питання суспільного життя та революційної боротьби. Наступна збірка «Зів'яле листя» вражає своїм ліризмом та ніжністю, і, за словами М.М. Коцюбинського, «...не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв». Книжка «Мій Ізмарагд» — це збірник переспівів на стародавні теми, але з новим змістом, за допомогою якого автор знайомить свій народ з найціннішими досягненнями культури народів світу. Є в набутку Франка і ліро-епічні твори — філософські, історичні, сатиричні поеми. Вершиною поетичної творчості Франка вважають філософську поему «Мойсей» (1905), у якій він піднімає проблему вождя і народу.
Не можна забути про прозову творчість Каменяра. У своїх повістях та оповіданнях він зумів відобразити життя всіх верств тодішнього суспільства. Особливо глибоко він розкриває проблеми життя робітничого класу («На роботі», «Ріпник», «Яць Зелепуга», «Борислав сміється», «Воа соnstrictor»), Франко першим у світовій літературі відтворив робітничий визвольний рух від його початкової стихійної помсти до організованих форм боротьби. Але не забував письменник про життя та проблеми інтелігенції. Ця злободенна тема була висвітлена в романах «Лель і Полель» та «Перехресні стежки».
Характеристика Франка як художника слова була б неповною, якби ми не спинилися на його ролі в розвитку української драматургії. У творчому доробку Франка є сім п'єс, написаних у 90-х роках і присвячених, головним чином, відображенню життя галицького села. У центрі їх стоїть драма «Украдене щастя».
У вірші «Декадент» є такі слова:
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.
Можна назвати це життєвим кредо Івана Франка. Людини, твори якої вже більше ста років живуть і хвилюють читачів різного віку, різних занять, різних держав.
Павлуша головний герой повісті "Тореадори з Васюківки".Найкращий друг Яви та великий розбишака.образ Павлуші:волосся скуйовджене,русяве.Очі голубі.Він ходив босоніж у синій футболці та чорних штанах.Характеристика:сміливий,фантазер,вигадливий,кумедний...і т.д.
