Герасим Калитка - головний персонаж п'єси "Сто тисяч". Він був "нормальною" людиною в тому розумінні, що він мав риси, які властиві пересічним українським селянам тих часів (і не лише). Був до того, як зрозумів, що може заробляти великі, величезні гроші. Герасим просто не витримав випробування багатством. На жаль, це стається з більшістю людей, які з самого дитинства не мали майже нічого. Такі люди не вміють розпоряджатися грішми. А головне - не можуть зупинити себе в цьому накопиченні, стають жорстокими, втрачають добрі риси і почуття.
Герасим Калитка - типовий образ селянина-землевласника, який стає іншою людиною після "зустрічі" з великими грошима. Карпенко-Карий чудово зобразив, як це відбувається - поступово і безповоротно для Герасима.
Для прикладу згадаємо, як він спочатку погоджується на одруження сина Романа із наймичкою Мотрею (і то задля того, щоб вона добре працювала), а потім переплановує усе заради наживи. Калитка-старший настільки змінюється, що починає дуже жорстоко поводитися із наймитами, забороняє їм навіть молитися. Змушує працювати доки не впадуть; при чому, не лише найманих робітників, а й членів своєї родини... і навіть себе бува заганяє тяжкою фізичною працею. А все для того, щоб збагатитися. Він, певно, навіть не знає куди подіти стільки грошей, але все одно прагне будь-яким чином відкусити ще більший шмат пирога. Так він хоче відібрати чужу землю і ледь не вбиває себе, коли йому це не вдається.
Прикладів ще немало, але всі вони показують, що з працьовитої людини, яка любить землю, Герасим Калитка перетворився на потвору, машину для збагачення.
Для мене Тарас Григорович Шевченко-це все. Вперше про нього я почув від своєї матері. Вона розповідала мені про те,якою великою людиною він був.Дійсно, коли я проходив його творчість в школі-я твердо зрозумів, що це Великий письменник та художник не тільки тих, давніх часів,а й сьогодення.Читаючи його твори,я продовжую паралелі з сьогодення ,і бачу , що він був не тільки талановитим митцем,а провидцем
Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького.
Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім'я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.
Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі.
Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило...»
1)Людина у будь-якому стані не палає духом.
2)Вона обирає рішення, які не завжди є бажаними.
3) вона веде свій народ на правильний шлях.
