По синьому морю срібний човник пливе.
Срібне коло - покотьоло
Цілий день відпочиває.
Вийде звечора у поле –
Гріть не гріє, тільки сяє.
В синім небі світлячки –
Не дістать до них рукою.
А найбільший світлячок
Зігнувся, як черв’ячок.
1.Залило водою наші поля.
2.Пахне медом і воском.
3.Снігами землю замело.
4.Синє,синє небо.
5.Лісів широчина бездонна.
<span>I так менi хочеться пiти в лiсову далечiнь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зi срiбла вилитих, лебедiв, подивитись на їхнi спiвучi крила, що в теплому iрiю захопили весну та й принесли нам.
</span><span>— Що, що, надзигльований? — мов сiро-блакитнавi, побризканi росою безсмертники, оживають старi очi.
</span><span>Нижче, лiворуч, був рай, обнесений товстелезним кам'яним муром.
</span><span>В його очах, обведених тiнями голоду, з'явилася давня усмiшка життєлюба, а в моїх — сльоза...
</span><span>Веселi й забрьоханi, входимо в лiс.</span>