Цього літа я читала багато книжок,але найбільше мені сподобалася книга Всеволода Нестайка «Тереодори з Васюківки». Це пригодницька книжка, яка розповідає про двох друзів, Яву Реня (Іван Рень) І Павлушу Завгороднього, та їхні пригоди. Ця книжка мене багато чому навчила, зокрема, як бути справжнім другом. Мій улюблений розділ в цій книзі «Тереодори із Васюківки», а улюблена розповідь про те, як Ява відправився на безлюдний острів і його друг Павлуша назвав його Робінзоном Кукурузо. Тому що я ніби читаю одразу дві книги «Тереодори із Васюківки» і «Робінзон Крузо». Найбільше мені запам’ятався третій розділ цієї книжки, тому що там Ява і Павлуша посварились, але незважаючи на це, коли в їхньому селі була повінь,то Павлуша врятував Яву від загибелі. В той день Ява поліз в затоплений будинок баби Мокрини, яка дуже вірила в Бога і в неї була цінна ікона. І коли хлопець потрапив у хату, він за щось зачепився і ніяк не міг вибратись. Хлопець захлинався і втрачав свідомість, але тільки Ява закрив очі, як на допомогу йому прийшов Павлуша.
Це був вияв справжньої дружби, коли хлопець готовий був заради друга віддати навіть власне життя. Коли повінь скінчилась, вони разом із Павлушею повертались додому. Ява зрозумів, що пошкодив ногу, та друг не залишив його у біді, а поміг дійти додому. Привів медсестру, хоча після повені це було дуже важко зробити, тому що багато людей потребували допомоги. Павлуша майже не відходив від Яви, аж поки друг не видужав.
<span>Усі розділи і розповіді цікаві по-своєму. «Тереодори з Васюківки» дуже цікава і захоплююча книга. Рекомендую, ні, навіть закликаю: прочитайте цю книгу! Повірте, ви багато зрозумієте про дружбу, посмієтеся разом із Явою і Павлушею, разом з ними переживете всі пригоди, так як це сталося зі мною. </span>
Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. Одне з найвеличніших імен серед них — ім'я Лесі Українки.
<span>Доля не була поблажливою до неї. Захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, "тридцятилітню війну" з хворобою. Коротким було її життя — лише 42 роки прожила вона. Не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. Не стала, як мріяла, піаністкою, знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати Леся Українка була обдарована Богом великим поетичним талантом, який вона віддала Україні, своєму народові. Найпершою, найвірнішою і найглибшою любов'ю Лесі Українки була її рідна земля — Україна. І той куточок України, де вона народилася, де пройшло її дитинство, — Волинь, Поділля. </span>
<span>Леся Українка змушена була часто подорожувати. Як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена нападами хвороби, покидала Україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. Наприкінці життя оселилася в Грузії, приїжджаючи в Україну лише в гості. Але де б не була поетеса, — думками вона завжди линула в Україну. Про це — численні її поезії, згадки про милу рідну країну з її чудовими краєвидами — розкішними правічними лісами, голубими озерами — навіяв дим, шо увірвався у відчинене вікно вагона, коли поетеса подорожувала до Італії. Дим чужини був гіркий, чадний. А як солодко пахнув він удома — дим багаття, домашнього вогнища. </span>
<span>Із захопленням оспівала Леся Українка прекрасну рідну землю у вірші "Красо України, Подолля..." Але поетеса ніколи не була співцем "чистої природи". Вона всюди бачила людину — з її горем і радістю, стражданням і надіями. </span>
<span>Вона, в першу чергу, була поетом-громадянином і свій обов'язок вбачала у служінні інтересам народу. Про роль митця в суспільстві, про завдання поезії — вірш "Слово, чому ти не твердая криця". її поетичне слово — то "меч", "іскриста зброя", що буде "здіймати голови з плеч" ворогів народу. </span>
<span>Вірш "Contra spem spero", написаний ще юною поетесою під час особливо важкого загострення хвороби, вражає силою духу, щирістю, любов'ю до життя, мужністю: </span>
<span>Ні, я хочу крізь сльози сміятись, </span>
<span>Серед лиха співати пісні, </span>
<span>Без надії таки сподіватись, </span>
<span>Жити хочу! Геть думи сумні! </span>
<span>Глибоко, як особисту трагедію, поетеса переживала підневільне становище рідного народу, його безправність. </span>
<span>У драматичній поемі "Бояриня" Леся Українка розповідає про події, які відбувалися в часи Руїни. Душа героїні драми Оксани, як і душа самої поетеси, невимовно страждає, бачачи, як рідний народ поневіряється в кайданах неволі, безправ'я. </span>
<span>Лебединою піснею Лесі Українки називають драматичну поему "Лісова пісня". Драма ця — філософські роздуми про красу людських почуттів, згубність духовного гноблення, про вічну боротьбу добра і зла, красивого й потворного, мрії й буденності. Саме в цьому творі Леся Українка устами Мавки пророчо сказала про себе: </span>
<span>Я жива. </span>
<span>Я вічно буду жити. </span>
В Україні є свої звичаї святкування весілль.Кожна родина хоче найкраще весілля.В нашій сімї було все так...Ми приїхали до нареченої щоб допомогти.Порозвішували перепони...Тим часом наречена вже зібралася.Десь о 9 годині приїхав наречений.Щоб забрати свою кохану йому потрібно було пройти всі перепони,сказати 10 слів про наречену.Зайшовши до хати наречений повинен здогадатичя в якій коробці лежить друга туфелька коханої.Потім за наречену просили викуп.Забравши вже майже жінку вони поїхали до РАКСУ.Потім на фотосесію.На 16 годину до ресторану.Там були веселощі,розваги,естафети,різні побажання молодим.Потім з нареченої зняли фату,як символ прощання з дівоцтвом.Все закінчилося десь о 12 годині ночі.Мені здається,що українські весілля найкращі за традиціями.
Зима пришла, стучится в окна .
Злая вьюга с ней подруга .
Вмести злобна хохача намели сгробов .
И метель не отстает .
Но дитишек не запугать и проганяют они всех
что-бы дальше вмести дружно жить .