Наскільки пам'ятаю, розповідь ведеться від третьої особи
Ответ:
Батьки Наталки взяли до себе в приймаки (всиновили) Петра. Наталка з Петром закохалися і батько вигнав Петра з дому. Петро змушений був йти в наймити. Батько Наталки помирає і бідна вдова Терпилиха продає маєток, забирає доньку й купує невеличку хатину у селі. Приходить час, коли Возний Тетерваковський сватається до Наталки. Вона цього не бажає, оскільки закохана у Петра. Мати разом із сільським Виборним Макогоненком умовляють Наталку, щоб та прийняла пропозицію Тетерваковського, бо тоді родина переживала скрутні часи. Коли старости завітали до Наталки, вона зі сльозами на очах пов'язала їм рушники. У той час Петро, вже вільний, опинився в цьому селі. Він випадково знайомиться з Миколою (той був сиротою та родичем Терпилів). Микола розповідає все Петрові. Тож коли Возний та Виборний виходять з хатини (вже перев'язані рушниками) Микола повідомляє Наталці про те, що повернувся її коханий. Біля хатини Возний зустрічається з Петром, з хатини вибігає Наталка, говорить, що кохає Петра. Тетерваковський, вражений тим, що Петро дуже кохає Наталку, і заради неї готовий на все, прощає і благословляє їх.
1. Втілення в образі Остапа Мандрика прагнення народу до волі (у кріпацтві звичайні селяни стали панським товаром; розповіді діда про козаків, про Січ; мрія про щасливе подружнє життя; рішення пана розлучити його з коханою; прагнення до волі, нестерпне життя у пана примушують до втечі з дому; разом з Оксаною долають багато перешкод; здобув волю, але не здобув щастя).
<span>2. Соломія — жінка, що уміє боронити себе (смілива, мужня, любляча, рішуча: втекла від пана, щоб разом з Остапом розділити долю — це вияв жіночого свободолюбства, прагнення моральної волі; вона жертвує своєю красою — косами, готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити коханого; вона потонула з надією, що Остап здобув волю; в образі Соломії втілена вічна тема кохання). </span>
<span>III. Дорогою ціною здобути бажану волю (Соломія загинула, половина душі Остапа </span>
<span>навіки залишилася в Дунаї; воля без кохання — це не щастя). </span>
В творі Сіроманець . Стосунки між Сіроманцем та Сашком добрі, вони найкращі друзі , розумні , один одному допомогають . Сашко ділився з Сіроманцем смачними пиріжками та іншою їжею. Та пробував запобігти тому щоб його друга та найкращого товариша вбили.
(извени зробив з допомогою перекладача сам російська) Він любив літературу, вона стала йому близькою і дорогою. І літературу він розцінює як перша ознака культурної людини.
Степан вважав, що він людина насиченого розуму і тому не повинен спілкуватися з людьми, тими далекими фігурами, що йому часом доводилося з ними зустрітися». Життя здавалося йому простим і жодної уваги не вартим.
Він належав до тих людей, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. Бажання його були поривчастий, вони палили його, кликали навпростець через труднощі. Здавалося б, а що тут образливого. Але справа в тому, що при вирішенні будь-яких проблем душа Степана була жорном невпинним, що тільки разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя».