Тому , что нужно ценить , что имеешь, ценить родных,ценить время , ведь у не которых дела похуже.
из этого красиво всё сочини и побольше напиши предлогов
Бирюк был очень добрым и сердечным человеком. Он только на вид казался жестоким и грубым, но оказалось, что у него доброе сердце. Все окрестные мужики боялись его: Бирюк был молодец высокого роста, плечист и сложен на славу. Это рыцарь долга. Но иногда подходила такая минута, что его служебная
стойкость подвергалась испытанию, и долг уступал место чувству жалости.
Павло Тичина - видатний український поет, публіцист, перекладач, учений. Враження дитинства, яке пройшло серед народу, першу пісню поета співчуттям до людини, яка роботою придбавати свій хліб. Вже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле…»Ви знаєте, як липа шелестить…«Не бував ти в наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і її оспівування. Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла з друку 1918 року. До неї увійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916- 1917 роках. Павло Григорович Тычина - класик української літератури. Звучання дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України - усе це органічно входить в наше життя. Художнє, завершене слово поета, сповнене філософського змісту, дзвенить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.<span>Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить
Піди розбуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…</span>Ці завершені у свого рядка - одно з видних досягнень української літератури. У цих рядках Тичина зумів передати усі фарби щасливої любові : ніжність, увага до коханої, свої великі почуття, які переповнюють серце. Найбільшим досягненням ранньої поезії Тичини була збірка «Сонячні кларнети». Вона ніби створена на одному диханні, стільки в ній енергії, бадьорості, і захоплення світлом, його гармонією. Об'єднання слухового і зорового образів робить виразнішою думку про єдність людини і природи. Ліричний герой залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними звіряє свої щонайтонші душевні пориви. У його віршах звучить гімн життя в різноманітний його проявах, весні, любові, яка оновлює і піднімає душу людини. Неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний в творчості Тичини світу природи.<span>Знав я, знав: навіки,- промені, як вії!
- Більше не побачу,- сонячних очей.
- Буду вічно сам я, в чорному акорді.
- Промені, як вії сонячних очей!</span>У критиці багато писалося про музичність поезій П. Тичини. Насправді. «Сонячні кларнети» - одно з кращих творінь світової поезії. Ця збірка - книга передчуття, чистого і сильного пориву до прекрасного гуманістичного ідеалу, нехай ще і неясно усвідомленому. Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Арфами, арфами…»Гаї шумлять…«Ой, не крійся, природа…» природа зображена як буря, могутня, промениста. Поет співає гімн живій природі, він прославляє сили матеріального сонячного світу :O Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-дух,- Лише Сонячні Кларнети. Образ Сонячних Кларнетів у збірці - це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її фарби і звуки, показує її вічно невгомонне життя. Природа для Тичини не самоціль, вона є невід'ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невід'ємна від змісту його творів. Вірш «Гаю шумлять» - зразок ніжної і музичної лірики, яка, оспівуючи природу, піднімає значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшість творів збірки «Сонячні кларнети»,- народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:<span>Я йду, йду - Зворушений.
Когось усе чекаю - Співати.
Співати Люблячи
Під тихий шепіт трав що голубить.</span><span>Уся збірка пронизана радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, посміхається сонцю, кольорам, милується чарівними хмаринками, які біжать по блакитному небу. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує у нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі. У поезіях «Тобі, дорога Інна», «З любов плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлене прекрасне, чисте, як уранішня роса, почуття любові. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; безперервний в творчому польоті, «чуйний, тривожний» стоїть на перехрестях життя.
:)</span>
Історія Давньогрецького театру охоплює майже тисячоліття (VI ст. до н.е. — V-VI ст. н.е.). Він виник із сільських святкувань на честь бога Діоніса — Діонісій. На цих святах виконувалися дифірамби і фалічні пісні (це пісні,які заспівували під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога Діоніса,коли вже починалася нестримно весела й буйна карнавальна частина урочистостей;виконувала їх процесія селян,які вже добряче почастувалися Діонісовими дарами,деякі з них несли в руках великі зображення символів плодючості-фали(носії зображень-фалофори),які символізували животворні сили природи,що пробуджувалися навесні), що містили елементи діалогу та театральної дії. Подальший розвиток дифірамба пов'язується з ім'ям поета Феспіса (друга половина 6 століття до н. е.), якому приписується і введення першого актора. З хору, що становив аж до епохи еллінізму необхідну приналежність драми, у другій половині 6 століття виділився особливий виконавець — актор, яким був сам драматург.<span>Театральна культура Стародавньої Греції справила величезний вплив на розвиток світового театрального мистецтва. Широко використовували грецьку театральну спадщину римляни (особливо на ранніх етапах розвитку), діячі епохи Відродження і Просвітництва. Демократичні традиції театрального мистецтва античної Греції зберегли значення і для наступних епох. Постановка значних суспільно-політичних, філософських і етичних питань, насиченість драматургічних творів ідеями патріотизму, увага до людини, глибина героїчних характерів, що пробуджує свідомість глядачів, складають унікальність давньогрецького театру.</span>