-Вибачте,не підкажете як пройти до музею?
-Саме до якого?
-До музею води.
-Тоді йдіть прямо,потім поверніть на право,а там вже побачите цей музей.
-Велике спасибі,гарного вам дня.
-Бувайте.
<span>В українській мові апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:</span>
Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б'ю, п'ять, п'є, в'язи, у здоров'ї, м'ясо, рум'яний, тім'я, мереф'янський, В'ячеслав, Стеф'юк. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, морквяний, свято, тьмяний, цвях, але: верб'я, торф'яний, черв'як.
Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і
в тих же словах без префікса: зв'язок, зв'ялити, підв'язати,
розм'якшити.Після р: бур'ян, міжгір'я, пір'я, матір'ю, кур'єр, на подвір'ї.
Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м'якого р із
наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний:
без'язикий, від'їзд, з'єднаний, з'їхати, з'явитися, об'єм, під'їхати,
роз'юшити, роз'яснити; дит'ясла, пан'європейський, пів'яблука, але з
власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо. Після префіксів із
кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не
пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.<span>Для слів іншомовного походження бувають і інші винятки написання з цих правил.</span>
<em>Багато в Україні є красивих міст і сел, але найбільше мені подобаеться рідне місто Дніпропетровськ.У ньому я народилася і живу, тут я познайомилася зі своїми друзями,пішла до школи. У школі на уроках вчитель розповідає нам про славетне минуле нашого рідного краю. У моєму місті є багато проспектів з красивими будинками, театрів і кінотеатрів, парків відпочинку. З мамою у вихідні дні ми прогулюємося його чепурними вулицями. Мені приємно блукати в тіні дерев і дивитися на все, що відбувається навколо.</em><span><em> Я своє місто дуже люблю.</em></span>
Роль гумору в житті украхнського народу
Чим відрізняється людина від інших представників флори і фауни Землі?
Нехай сперечаються богослови про наявність душі у тварин, нехай біологи
досліджують ступінь розумності мавп і дельфінів, одна відмінність
встановлена твердо: ніяка істота Землі, крім людини, не здатна жартувати
і сміятися.
Звичайно, «серйозні» люди стануть заперечувати важливість гумору,
зневажливо питаючи, яка користь в простому жарті? Але тут вони абсолютно
помиляються: гумор часом служить не тільки корисним, а й життєво
важливим цілям. Недарма при королівських дворах протягом багатьох
століть вводилася державна посада придворного блазня, який в іронічній
формі нагадував придворним і королю, що з будь-якого приводу може
існувати і інша точка зору. Як правило, блазень був розумною і тактовною
людиною, оскільки невдалий жарт часто коштував життя.
Посмішка, як прообраз сміху, виникла кілька десятків тисяч років тому
і служила сигналом вітання, безпеки, надійності, забезпеченості,
достатку у житті. Коли ми хочемо підтримати і розвеселити іншу людину,
ми посміхаємося, жартуємо, розповідаємо анекдоти, показуємо комічність
ситуації. Але як люди вміють відрізнити смішне від несмішного, скласти
гумористичну розповідь, розсмішити оточуючих? Якій логічної
послідовності дій повинна слідувати людина? Яким є неврологічний,
фізіологічний і психологічний механізми виникнення сміху? Дослідженню
цих питань і присвячені ці міркування.
У чому ж полягає роль сміху сьогодні? Насамперед, це засіб
направлений на благополучне вирішення напруженої ситуації, адаптації до
нової ситуації, запобігання агресії і конфлікту, зняття стресу
(позитивні емоції при перегляді гумористичних телепередач). Однак слід
враховувати, що будь-який засіб може бути використано і на шкоду людині.
Наприклад, надмірне застосування гумору у виховних цілях переходить у
глузування, що може викликати у об’єкта насмішок почуття неповноцінності
і, як наслідок, агресію.
Гумор і сміх є одними з ключових методів отримання доходу, як у
формі плати за позитивні емоції (різні гумористичні вистави, атракціони
та ігри), так і у формі асоціації з позитивними емоціями (реклама в
гумористичних уявленнях, жартівливі ситуації в самому рекламному
матеріалі). Окремо слід виділити антирекламу, формування негативного
уявлення про особистості і явища шляхом сатири, карикатур, пісень та
інших художніх стилів (згадаємо безсмертне «МОЗ попереджає …»).
Сміх та гумор відіграє велику роль у навчанні, допомагаючи формуванню
логічних понять про нові речі і критичного перегляду поглядів і думок, а
також руйнуванню неадекватних життєвих стереотипів – згадаємо іронічні
діалоги Сократа. Учні значно легше запам’ятовують будь-який матеріал,
якщо він представлений у жартівливій, смішний формі. Нарешті, з моєї
точки зору, гумор є частиною мистецтва, методом самовираження людини як
учасника, письменника, поета, художника, артиста, тобто як творчої
особистості, або як гідного представника нашого суспільства.
