Родился 1814-1841 великий руский поэт и прозаик,а также талант худ. и драматург,произведения которого оказ.огром.влияние на писателей 19-20века.родился в семье офицера воспитывался бабушкой.
<span> Хозяин кузницы приготовил Юшку к погребению. Дочь хозяина Даша омыла тело Юшки, и его положили на стол в доме кузнеца. К телу умершего пришли проститься с ним все люди, старые и малые, весь народ, который знал Юшку и потешался над ним и мучил его при жизни.</span>
Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає
про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не
надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим
величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю.
Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний.
Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не
можна порушувати. Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми
товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям,
намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився
без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не
загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є
людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед
голоду, знущань, виснажливої праці. Але Андрій Соколов виборов перемогу,
перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим
битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив
проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних
вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс
шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов
воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини
й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити,
боротися й сподіватися на майбутнє. Але загинув син Андрія Анатолій, і
світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають
злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького
сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом
батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним.
Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.
БУНИН Иван Алексеевич (1870-1953), русский писатель, почетный академик Петербургской АН (1909). В 1920 эмигрировал. В лирике продолжал классические традиции (сборник "Листопад", 1901). В рассказах и повестях показал (подчас с ностальгическим настроением) оскудение дворянских усадеб ("Антоновские яблоки", 1900), жестокий лик деревни ("Деревня", 1910, "Суходол", 1911), гибельное забвение нравственных основ жизни ("Господин из Сан-Франциско", 1915). Резкое неприятие Октябрьской революции в дневниковой книге "Окаянные дни" (1918, опубликована в 1925). В автобиографическом романе "Жизнь Арсеньева" (1930) - воссоздание прошлого России, детства и юности писателя. Трагичность человеческого существования в новеллах о любви ("Митина любовь", 1925; книга "Темные аллеи", 1943). Мемуары. Перевел "Песнь о Гайавате" Г. Лонгфелло (1896). Нобелевская премия (1933).
<span> * * * </span>
<span> БУНИН Иван Алексеевич [10 (22) октября 1870, Воронеж - 8 ноября 1953, Париж], русский писатель; прозаик, поэт, переводчик. </span>
<span> Птенец разоренного гнезда </span>
1)150-50=100(руб.)-столько потратил Саша.
2)150+100=250(руб.)
300<span>>250
Ответ: мальчики получили сдачу 50 рублей.</span>
