Автобіографічній поезії «Мені тринадцятий минало...», яка була написана в
далекій Орській фортеці, де поет перебував на засланні.
Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота.
Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у
душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться
Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя... Раптом герой усвідомлює,
що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози...
Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани —
проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми:
Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє...
Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов'язані,
передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й
безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути
безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали
батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з
провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як
кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й
потребує піклування та любові.
