1. На Кам’яному острові
2. Напад татар на землі Воронівки
3. Хлопці лишаються на острові самі з Барвінком
4. На острів припливають два човна з трьома людьми, один з них - Тишкевич
5. Хлопці беруть Тишкевича у полон
6. Козаки повернулися, Тишкевич втік
7. Швайка наказав всім тепер забиратися на Зміїний острів і погнався за Тишкевичем
8. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові
9. Санько ворожить, і хлопців не помічають.
10. Швайко і хлопці ідуть степом, зустрічають пастуха Рашита
11. Швайко і хлопці в гостях у Вирвизуба
12. Пригоди Демка-Дурної Сили
13. Дід Кудьма вирішив, що Грицик залишиться зі Швайкою джурою, а Санько буде з ним.
14. Суд у плавнях: Грек дарує Демкові життя
15. Козацькі розмови на березі річки
<span>давалося б, що гарного можна сказати про дощовий день? У мене небагато однодумців, тому що більшість любить яскраві, сонячні дні. А я люблю дощ завжди, у будь-який час року, ну хіба що взимку він мені не до вподоби. Але навесні, влітку й восени в мене навіть настрій піднімається, коли йде дощ. Тепло або холодно — мені все рівно. У теплу дощову погоду я люблю просто бродити вулицями, натягнувши на себе прозорий плащ або всього-на-всього під парасолькою. Якщо ж холодно і йде дощ, я вдягаюся і взуваюся тепліше, у що-небудь непромокальне, й із задоволенням виходжу гуляти. Правда, більше мені подобається бродити вдвох: з мамою, татом або з подругою і розмовляти про щось фантастичне, не про уроки й школу, не про те, з ким не поладили або що треба купити, а про який-небудь світ із прочитаних книг, де живуть не казкові, але незвичайні герої, де ростуть величезні, але обов'язково доглянуті ліси, і в них бродять не хижі звірі, а добрі мавпи й антилопи, зайці, лисички і ведмежата, ручні вовки, літають великі розумні птахи. Добре буває, коли дощ закінчується веселкою, начебто урочистий вогонь запалюється на небі. Люблю ще в дощову погоду сісти зручніше в кріслі й читати цікаву книгу, слухаючи шелест дощу. Тільки грозу не люблю й вітер — мені подобається дощова погода тиха, спокійна, доброзичлива. </span>
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір. Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям. Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню. Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі… Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч. Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо. <span>Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя</span>
Усі люди різні. Усіх по рінному виховували. Є люди які знаходять загальні теми та легко спілкуються. А є такі люди, що не можливо з ними знайти спільну мову, тому що не подобається характер и деякі звички. Мені не подобаються труси та ябіди, вони завжди усе псують навколо, на них не можливо розраховувати. Ще є вискочки, їм би тільки покрасуватися перед вчителем. Є хами та бовтуни, які заважають. А є багато добрих, розумних та талановитих однокласників. Треба навчитися обов'язково бачити у людять хороше. Доброта врятує світ.
Ось і прочитана повість.
Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик?
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.