На літніх канікулах Андрій і Петро поїхали у гості до бабусі у село . Вони давно мріяли сходити до річки , погуляти у бабусиному садку , порозважатись та поїздити на тракторі діда Максима .У селі пахло свіжістю весни , п'янким ароматом хмелю і тонким , ледь відчутним запахом кульбаб . У стріхах збудували ластівки гнізда і пташенята співали на все село , їх щебет обплутував слух і зачаровував хлопців. Все було чудове і цікаве , зовсім не так , як у місті .
Ніжний ранковий промінь пробудив хлоп'ят , і вони помчали на кухню , де їх чекала бабуся . Поснідавши друзі вирішили піти до річки . Дідусь їм розповідав , що біля річки захований скарб , який ніхто не відшукав . За легендою - цей скарб заховали козаки від султана . І Петрику було дуже цікаво - який цей скарб ?
Взявши мотики хлопці вирушили в подорож . Легкий ранковий туман обіймав річку , яка спала під ранішнім сонцем . Свіжий вітерець розвівав ранкову прохолоду . Хлопці стомились і сіли відпочити .Раптом Андрійко побачив на березі річки камінь . Підійшовши блище вони побачили на ньому надпис . Хлопці зраділи такою знахідкою і намагались підняти камінь . Але він був надто важкий .
Шукачі скарбів спробували відкопати загадковий камінь , який причаїв невідому таємницю . У селі ніхто не знав звідки цей камінь , і хто його туди поклав ...
Відкопавши камінь , хлопці побачили скриньку . Вона була міцно скована трьома замками . Андрій взяв неї і поніс до дідуся .
Відкривши скриньку , всі побачили дивовижні прикраси з золота .Хлопці не могли натішитись своєю знахідкою , і вирішили віддати свій скарб в історичний музей .
Приїхавши до школи , Андрій і Петро розповідали усім друзям про свої неймовірні пригоди у селі і про давній скарб козаків , давно забутий на березі річки .
<span> Леонід Глібов </span><span> написав </span>
<span>Віршовий розмір<span>4-стопний ямб</span></span>
В последнее время для детей издается огромное количество книг – как те книги, что мы помним из своего детства, так и новые. Радует, что иной раз возрождают к жизни и забытые книги.
Мне очень жаль, что до сих пор ни одно русскоязычное издательство не взялось за переиздание замечательного произведения украинского писателя Всеволода Нестайко «Тореадоры из Васюковки». К счастью, электронный вариант доступен, а читающие по-украински могут купить книгу – в 2004 году ее переиздавали.
Эту книжку мне подарила знакомая, и это была, что называется, любовь с первого взгляда и на всю жизнь. Я сначала читала ее по-русски, а потом специально приобрела себе украинскую версию. И сразу хочу сказать: те, кто владеет украинским языком, должны обязательно прочитать ее в оригинале. Это такое удовольствие, что не передать словами! Пир души! Но и русский перевод вполне достойный. Понравилось, что переводчик сохранил некоторые украинизмы, которые нисколько не мешают пониманию, но между тем передают колорит и явно указывают на то, что место действия – Украина.
Жили-были на свете два закадычных друга: Ява Рень и Павлуша Завгородний. Это были такие хлопцы, что, как говорили односельчане « нет на них хорошего батога». Их проделкам, как мне кажется, могут позавидовать такие известные литературные озорники, как Карлсон, Эмиль из Леннеберги и Пеппи Длинныйчулок. По крайней мере, никого из них не угораздило заблудиться в кукурузе, отправиться на необитаемый остров, пытаться построить метро под сараем и устроить бой быков. Задумка про метро была просто грандиозная, самое главное – система оплаты: со всех 3 копейки, родственники бесплатно, а с учительницы математики – 5 копеек.
Но, как любая хорошая детская книга, «Тореадоры из Васюковки» - это не только смешной рассказ о проказах. Эта книга прежде всего о настоящей дружбе. Невольно хочется сравнить Яву и Павлушу с мушкетерами: пусть их всего лишь двое, но они показывают пример того, как надо дружить. Они в самом деле готовы друг за другом и в огонь, и в воду, делят вместе не только радости, но и печали.
Я считаю, что высшее мастерство детского писателя состоит в том, чтобы писать не о детях, а для детей. Когда я читала эту книгу в детстве, ни минуты не сомневалась, что эти истории о своей жизни рассказали сами главные герои. Да, на обложке стоит имя автора, взрослого человека, но об этом как-то забываешь.
