Найбільш відомим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. У повісті змальовано наших далеких предків — українських верховинців із Тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. У зображенні історичного минулого письменникові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
<span>Героями повісті є мудрий ватажок тухольської громади Захар Беркут, його мужній син Максим, жителі селища Тухля, підступний Тугар Вовк, його дочка Мирослава. Найбільше сподобався та запам'ятався мені образ Мирослави. </span>
Це молода дівчина, що рано втратила матір, знала лише любов і турботу батька — Тугара Вовка. Можливо, саме тому Мирославі до вподоби «чоловічі» інтереси — приміром, полювання на ведмедя: «батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою... привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. ... Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем...» Згодом ми довідуємося, що героїня має неабияку силу характеру: зрозумівши, що її батько — зрадник, залишає його й воює проти нього та монголів разом із тухольською громадою. Дівчина просить Захара Беркута прийняти її за дочку.
Мирослава змальована Франком як казкова лісова принцеса, незвичайна та дивовижна.Можна зробити висновок, що для Мирослави головне — бути вірною собі, діяти так, <span>підказують сумління й серце. Увесь час вона серед вояків - тухольців: приносить Захару Беркуту звістку про сина, передає його поради, бере активну участь у боротьбі з ворогами, навчає тухольців робити метавки, лікує поранених. Не дивно, що саме така дівчина покохала відчайдушного й сміливого Максима, Захарового сина. Вона зізнається йому в коханні, клянеться у вірності. Навіть коли Максим опинився в полоні, Мирослава, ризикуючи, йде до ворожого табору, пропонує хлопцю тікати, а сама хоче залишитися замість нього. Доля виявилася прихильною до закоханих: вони з гідністю переносять усі випробування та єднаються в пару. </span>
Сергійко і Митько головні герої твору, які поїхали до бабусі зібрати колекцію комах.Сергій був дуже допитливим , сміливий , цікавим хлопцем.
Мои руки умеют работать, любить. Мои руки - мои руки. А еще сегодня, в завтрашний день.
Ответ:
Не совсем то, но вроде так
Объяснение:
На мою думку, повість Андрія Чайковського «За сестрою» є актуальною сьогодні. Звичайно, було б краще, щоб такий твір був тільки історичним нагадуванням про важке минуле нашого народу, оспівуванням мужності козаків та їх нащадків. На жаль, можна побачити багато спільного між подіями повісті та сьогодення.
У минулому народ на наших землях сильно потерпав від підступного зовнішнього ворога, який загарбував чужі території. Сьогодні усталений поділ міжнародного співіснування теж порушила сусідня держава, звичайно, такими діями ставши зовнішнім ворогом.
Своїми набігами татари вбивали людей, палили хати, спустошували землю, захоплювали полонених. Така ж спустошена земля нашого краю там, де тепер іде війна, а її жителі введені в оману та приречені на страждання. Харциз Карим продав Павлуся татарам, а тамтешні нові харцизяки, незважаючи на простих людей, теж думають тільки про своє збагачення. Безіменні могили, полонені – це трагічні будні зони воєнних дій на сході нашої держави.
Козаки захищали від загарбників рідні землі. Україна теж, поступившись ядерною зброєю, під гарантії важних держав мала свій визначений кордон. Чи можна прирівняти до козаків тих, хто шматує свою землю, закликаючи чужу країну? Звичайно, ні. Відповідь очевидна: воїни, добровольці, волонтери кують невмирущу славу про новітніх героїв в історії України.
Захоплює своєю відвагою Павлусь, готовий на все, заради люблячої сестри Ганнусі. Сучасні герої теж проявляють приклади самовідданого героїзму заради єдиної України. Ними маємо по праву гордитися.
