Птахи- чудові, прекрасні, вільні літати. Та є ластівки а з ними і яструби. Сильніший поїдає слабшого і їхній вільний політ перетворюється у випробування на життя. Так само теперішнє суспільство може поїдати і простих людей. Тільки люди запевнять себе що вони вільні, робити все по своєму, що можуть літати серед своїх, ними відразу користуються сильніші.
Птах тримається зграї заради безпеки відчуття потрібності, єдності, мети долетіти до кращих країв. Як і птахи люди досягають своєї мети разом, рухається в майбутнє і прагнуть до щастя.
На мою думку птахи чудові створіння які іноді людяніші за самих людей. Головне поважати їх і жити з ними у єдності.
Добре роби, добре і буде.
Вірний приятель - то найбільший скарб.
Людину, в якої багато друзів, неможливо зламати.
Добро за вказівкою - не добро.
Поведінка і риси характеру героя:
а) непосидючий («…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»)
б) сильний («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…»);
в) відкритий («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»);
г) впертий («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»);
д) стійкий («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»);
е) правдолюб («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»);
є) непримиренний до зрадництва; («Не любить також Федько й товаришів видавати»);
ж) спокусник («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»);
з) шанобливий до батька («…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»);
и) спритний («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»).
1.4. Значення образу Федька для сучасників.
2. Бесіда за питаннями для обговорення образу Федька
Яку характеристику подає автор Федьку на початку твору?
а) будівництво із піску; б) запускання змія.
Чи є у хлопця доброта? В чому вона виявляється?
Хто були батьки Федька? (Батько Іван — «типографчик», мати Іваниха — домогосподарка) Як їх характеризує В. Винниченко?
Охарактеризуйте його поведінку під час сварки з батьками.
За що батько давав гроші Федьку?
У зв’язку з чим Федько повсякчас отримував тумаків від батька?
Як автор характеризує свого героя? («Мужиченя, паршивець, одурілий хлопець, шибеник, мурло репане, нещастячко, сибіряка, халамидро, ідоляко, падлюко, люципере»)
1 не мусорить
2 слушаться родителей
3 не обижать никого
4 поздравлять народ с праздником
5 не хвастаться
6 не лгать
Живучи в Америці, видатний український письменник завжди душею був в Україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. Він завжди був у курсі подій, що відбувалися в Україні, слідкував за творчістю українських письменників. У його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких — «Сучасникам». Максимові Рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи його за багату внутрішню культуру творчості, що несла в собі високохудожні образи й картини, за любов Рильського до українського слова, форма якого під його пером гармонійно зливалася зі змістом. На початку XX століття Максим Тадейович належав до «грона» неокласиків, що в той бурхливий час зберігали шанування літературних традицій, а не вдавалися, як більшість тогочасних поетів, до футуризму та інших формалістичних течій. Глибокою повагою до Рильського, поета і вченого, пронизані рядки поезії Маланюка, для якого він «далекий брат», «краси веселий кондот’єр», «еллін, схимник і Гоген», «алхімік мудрих слів». Маланюк розумів, у якому важкому становищі доводиться жити й творити українським радянським письменникам, адже «навколо — хащі й печеніги». Лагідно і сердечно звертається Маланюк до поета, низько схиляє перед ним свою горду голову. Ще один вірш посвяти «Сучасникам» присвячено Павлу Тичині, але слід сказати, що в ньому автор звертається і до інших своїх сучасників, що оспівували радянську «справжність». У 1917 році Павло Тичина став провісником «нового часу», весни, що мала прийти в Україну. Він закликав віддати революції свої палкі душї, адже сприймав її, як початок нового щасливого життя. Своєю поезією, сильною і щирою, він збудив національний дух українців, у І917—1919 роках Україна пережила воскресіння національної ідеї, зліт літератури. У Тичині вбачали нового месію після Великого Кобзаря в українській літературі, він став кумиром тогочасного юнацтва, зокрема Маланюка. Поезія Тичини була новим явищем в українській літературі, вона «на межі двох епох» звучала «сонячно-ярим оркестром», вона закликала боротися за незалежність і збудила мільйони. Про це нагадує Євген Маланюк кумирові своєї юності, що у добу тоталітаризму «віддав хвалу тиранам» і почав оспівувати радянську владу. Гіркий сарказм звучить у тих рядках, де йдеться про різницю ранньої поезії Тичини і поезії часу написання цієї посвяти: Раптом… брязнуло враз! …Від кларнета твого — Пофарбована дудка зосталась. …В окривавлений жовтень — Ясна обернулась Весна… Євген Маланюк не простив Тичині зради ідеї, до якої той закликав, і сміливо сказав правду про тих своїх сучасників, що зламалися під тиском радянської влади.