Вчора мені довелось працювати цілий день,бо моій бабусі треба була допомога з телевізором,тому я не чув ні рук ні ніг. Я не знав чим зайнятися,бо зараз літні канікули,а гуляти ні з ким. Хоч бери та на голові ходи! Я хотів запропонувати гуляти одній дівчинці,але зрозумів,що буду пекти раків,коли буду з ней гуляти. Пізніше я все ж таки наважився , поростив в пір'я та ми погуляли. Це був найкращий день мого життя!
Зимовий ліс схожий на зачаровану країну Снігової королеви. Тут царює тиша. Пухнастий білосніжний килим вистеляє землю. Він також накинутий на гілки дерев, як шуби.
Здається, ніби дерева в зимовому лісі одягли казкове вбрання. Все навколо прикрашене сліпучим снігом, прозорим льодом та сріблястою памороззю. Ліс – неначе скарбниця тендітних зимових коштовностей.
Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим лісом. Але взагалі взимку тут важко прходити. Можна провалитися в замет по коліна, а бува, що й по пояс.
Коли йдеш зимовим лісом, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей. Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу, спостерігає за мандрівниками. Життя в зимовому лісі затихає, але нe зупиняється.
<span><span>Можу сказати тільки що це за оповідання " Пісня про віщого Олега " прости що не розібрався</span>
</span>
Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія.
<span>Таким для мене є мій Дніпропетровськ - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітаються сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть. </span>
<span>Я люблю його щирою й ніжною любов'ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках. </span>
<span>А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовуються і затихають будинки. </span>
<span>Золотом вкриває мій Дніпропетровськ осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу. </span>
<span>Літо розмальовує вулиці Дніпропертровська різнобарв'ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями. </span>
<span>...Я йду вулицями Дніпропетровська, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Дніпропетровська, то повік не згасне його слава! </span>
Сучасні технології <span>- вимога сьогодення, що дозволяє створити суспільство, засноване на знаннях. Вони все більше захоплюють різні сфери нашого життя і несуть за собою як позитивний так і негативний вплив. </span>
Суспільство, яке дбає про своє майбутнє, має усвідомити колосальні можливості, привнесені новими технологіями. Вони спрощують спілкування та співробітництво. Можливості сучасної системи освіти значно розширюються завдяки використанню сучасних технологій. Сьогодні перед педагогами стоїть важливе завдання - виховати та підготувати молодь, спроможну активно включатися в якісно новий етап розвитку сучасного суспільства, пов'язаний з інформацією.
Але з іншого боку, ні для кого не є новиною, що дитина опановує комп'ютер раніше, ніж навчається грамотно писати та критично читати. Чому комп"ютер може замінити дитині ліпшого друга? Що зможе дізнатися маленький читач з всесвітньої павутини знання, коли батьки не контролюють відвідувані сайти? Де поділась та працьовитість і бажання допомогти батька по хатніх справах, коли просто можна вімкнути посудомийну чи пральну машину і далі лінуватися?
Тему розвитку сучасних технологій розглядало багато письменників. Одним з яскравих прикладів є науково-фантастичний роман-антиутопія Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом», виданий ще в 1953 році. Тут автор сміливо пише, що людина в майбутньому потоне у світі технологій і у неї вже просто не буде часу на просте спілкування, або просто для того щоб подумати. "У нас є все, щоб бути щасливими, але ми нещасні... Життя перетворюється на суцільну карусель".
На основі вище написаного, я хочу зробити висновок. Технології з кожним днем вдосконалюють і полегшують наше життя. Та є межа, за якою вони завдадуть нищивної шкоди усій планеті. Тому щоб не виникло такого, пропоную кожному визначити для себе саме цю межу впливу сучасних технологій.
<span>
</span>