Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія. <span>Таким для мене є мій Дніпропетровськ - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітаються сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть. </span> <span>Я люблю його щирою й ніжною любов'ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках. </span> <span>А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовуються і затихають будинки. </span> <span>Золотом вкриває мій Дніпропетровськ осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу. </span> <span>Літо розмальовує вулиці Дніпропертровська різнобарв'ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями. </span> <span>...Я йду вулицями Дніпропетровська, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Дніпропетровська, то повік не згасне його слава! </span>
Моя улюблена квітка ромашка. Ромашка має довгасті білосніжні пелюстки і яскраву, мов сонечко серединку . Листя яке красиво окотує тонке, тендітне стебельце лише підкреслює її красу . Аромат ромашки доволі специфічний , але він розслабляє, заспокоює . Ромашка є доволі корисною рослиною, її використовують у медицині , компонуюють в букетах. А ще молоді дівчата на них гадають . Я люблю польові квіти , особливо ромашки , за їхню красу і простоту.
[ , (що ), (коли ), ]; [ ], мов ( ), і [ ], ( де ). Зверни увагу: у записаному тобою реченні є пунктуаційна помилка (кома має стояти не перед словом морок, а після нього). Частина речення "воно світило, мов крізь морок" є складнопідрядним з підрядним обставинним порівняльним (бо пропущений присудок указує на те, що це речення, а не порівняльний зворот: "мов світило крізь морок").
