Ну в этом рассказе главный герой мальчик 9 лет кажется он из белной семьи и он живет в то время после военное и жизнь не легка и мальчик зарабатывая деньги хоть и не честно но тратит их не на игрушки и не на какие то не нужные вещи а на стаканчик молока для укрепления своего [pljhjdmz!!!! ВОТ))))
У Швабрина и Гринева разные представления о долге, о чести и о других нравственных категориях. Причем понятия эти, жизненные идеалы сформировались у них «смолоду» , а сейчас, в экстремальных ситуациях, проявились. Автор сравнивает этих двух молодых офицеров, ставя их в одинаковое положение, сталкивая между собой и с одними и теми же людьми.
Петр и Алексей — люди одного положения и, казалось бы, должны иметь сходные представления о жизни. Но один из героев Пушкина оказался благородным человеком, а другой — подлым предателем и трусом.
Гринев вырос, и родители посылают сына служить. Направляют его не в Петербург, не в Оренбург, а в далекую, забытую всеми крепость под командованием капитана Миронова (он должен был воспитать в себе мужество и стойкость) .
Швабрин же послан в крепость отбывать свой срок. Его не волнует ни служба, ни положение в стране, ни семейные традиции. Он послан сюда в наказание за убийство на дуэли человека. В этом тихом и славном местечке Алексей Иванович скучает, а потому ищет развлечений: сочиняет сатиры на коменданта и комендантшу, сватается к Маше. Встретив Гринева, молодого и образованного, он пытается втянуть офицера в свой образ жизни и мыслей. Вначале это у него получается, но вскоре, лучше узнав окружающих, Петруша понял, что комендант и его жена — добрые и милые люди, Маша — замечательная девушка и совсем не такая, как рассказывал его друг. В Швабрине нет чувства чести. Оскорбленный отказом Маши Мироновой выйти за него замуж, он мстит ей клеветой.
Дворянин, мужчина не имеет права унижать женщину. Если молодой человек смог совершить такой низкий поступок, то он не мужчина, а подлец. Итак, ложь раскрыта, но Алексей все-таки стоит на своем, хочет поссорить Петрушу с Машей. Не вынесший всего этого, Гринев вызывает оскорбителя на дуэль. На ней Алексей Иванович еще раз демонстрирует всю низость своей сущности (когда Петр Гринев отвернулся на зов Савельича, Швабрин напал на него и нанес удар) . Но и этого мало, Алексей все равно стоит на своем. Он пишет анонимное письмо старику Гриневу о его сыне, искажая сущность поступков Петра.
Дуэль потрясла жителей крепости. Но вскоре они получают роковое известие, более ужасающее, чем прежде. На крепость должно совершиться нападение так называемого войска во главе с Емельяном Пугачевым. Во время обороны Белогорской крепости на предложение Пугачева перейти к нему на службу Гринев отвечав решительным отказом, несмотря на то, что только что погибли комендант и его помощник, а он так молод и хочет жить. Его прямота и искренность понравились Пугачеву, а поступок Швабрина мерзок и унизителен» так как предателей не любят нигде.
«Береги честь смолоду» , — гласит народная пословица, и лишь тогда можно сохранить ее до седых волос. Такой человек, как Швабрин, вызывает отрицательное отношение к себе у автора и читателя, а такой, как Гринев, — уважение.
Писатель заставляет своих героев пройти через испытания сражений, риска и любви. Автор не всегда соглашается с Гриневым, но наделяет его добрыми, порядочными родителями, милой женой, уважением окружающих, даже Пугачева. ' Общение Петра Андреевича с Пугачевым писатель объясняет, понимает. А об Алексее мало что известно, он «одинокий воин» , рыскающий за добычей и поджимающий хвост. Справедливость восторжествовала; Гринев освобожден, Швабрин — наказан. А Пушкин сделал своего героя повествователем, отдавая должное его объективности.
1. Произведение Пушкина " Сказка о спящей царевне и 7 богатырях"
Героиня , которая постоянно любовалась собой : Царица ( мачеха царевны) , она постоянно любовалась на себя " Свет мой, зеркальце! Скажи и всю правду доложи, я ль на свете всем милее, всех румяней и белее" . Судьба сложилась печально: она не вынесла того, что царевна осталась жива и умерла от тоски.
2. Ещё одно произведение Оскара Уайльда " Звёздный мальчик" .Звёздный мальчик был эгоистом и считал себя самым красивым. Но его судьба сложилась более удачно. Сначала он оскорбил нищенку, которая на самом деле была его матерью и от этого стал уродцем. Но потом раскаялся и отправился искать маму, чтобы просить прощение. В итоге , он совершил много добрых дел и прежняя красота вернулась к нему. С мамой тоже помирился.
Поль Верлен коротка біографія Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть»
1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 – Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож – до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях