<span>Ставлення матері: «покарало нас небо оцим маленьким виродком, якого я привела на світ собі на ганьбу й на посміх людям».
Зовнішність у дитинстві: «на своїх павучих ногах не може ні стояти, ні ходити і тільки мурчить та нявкає, немов кошеня, замість того, щоб говорити».
Ззовні: «Те, що на перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скручений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось дві п’яді на зріст. Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикався з-під чорного розкошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі».</span>
Он работал чиновником, так сказать малым чиновником
Ребята затеяли игру "Три Поросёнка". Они прочитали книжку и решили сыграть.
Объяснение:
Золотой, серебряный и медный века. Сотворив сначала мир, потом создали бессмертные боги людей и населили его. Счастлив был род людской, жил он в золотом веке. Все на земле произрастало в изобилии, и не было нужды возделывать поля и сады. Беззаботно проводили жизнь люди, не зная болезней и печалей. Сами боги в то золотое время нередко приходили к людям в гости: то посоветоваться, то повеселиться на дружеском пиру. Но завершился золотой век, умерли люди; превратили их боги в добрых духов, которые дарят удачу и защищают справедливость.
Второй род людей был уже не таким счастливым — наступил век серебряный. Стало у людей меньше сил и меньше мудрости; жили они до ста лет, но видели много горя и несчастья. В поте лица своего добывали пропитание. Не приносили они даров бессмертным богам, не повиновались их воле. Разгневался Зевс и отправил всех в мрачное царство Аида. Там и живут они, не зная ни радости, ни печали.