Пропоную так схарактеризувати образ Марусі Богуславки:
Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині: «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка». Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину.
Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та
саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра
душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой,
козаки, Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся
зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже
ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму
серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, допомогаючи своєму народові на чужині.
В житті українського народу пісні займають окреме місце. Українські пісні надзвичайно мелодійні, в них поєднується пісенність української мови та чарівність мелодії. Українські народні пісні складалися протягом багатьох століть. Вони розповідають про цілі епохи в історії українського народу. В них йде мова і про мужніх завзятих козаків, які боронили українські землі від загарбників, і про тяжкі випробування, які випадали на долю українського народу; і про велич української нації. Розповідають пісні і про повсякденні явища, про кохання, про нещасливу долю окремих людей. З пісень ми дізнаємося, як жили наші пращури. Пісні мали і символічне значення. Вони співалися при певних обрядах, як невід'ємна їх частина. Так, весною співалися веснянки, зимою — колядки та щедрівки, влітку — жниварські пісні.<span>Український народ вкладав у пісню глибоке значення, обов'язково відбивав у ній якусь подію. І тому українські пісні треба знати, бо вони завжди грали велику роль в житті українського народу.
</span>
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня»"
"Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки"
"Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири..."
"...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:
<span> Iзгадай мнi, мiй миленький, </span>
<span> Два рази на днину, </span>
<span> А я тебе iзгадаю </span>
<span> Сiм раз на годину... </span>
Тодi вiн кидав роботу i день пропадав"
"I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..."
<span>"Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв"</span>
Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням.