Мрії. Дивні чарівні істоти, що допомагають тобі існувати. Їх значно більше за нас. Вони створені нами. Нашими прагненнями, нашими сльозами. Вони загинуть без нас, а ми не зможемо жити без них. У житті без мрії немає сенсу. Але чи просто дотягнутися до неї? Піймати її, притиснути до грудей і втримати, незважаючи ні на що? Чи просто досягти до сенсу життя? У чому полягає він, сенс? Томас Едісон хотів покращити життя людей і винайшов лампочку. Ісаак Ньютон прагнув зрозуміти таємниці всесвіту, коли на нього впало яблуко. Дмитро Іванович багато років працював над здійсненням своєї мрії, доки вона не явилася йому уві сні. Ці люди обрали свою мету, досягли її. Спіймали мрію за райдужний хвіст. А що ж інші? Про що мріють хворі у реанімаціях? Діти в притулках? Матері, що не дочекалися синів з війни? Вони мріють про щастя. Про те, що втратили або чого ніколи не мали. Про кращу долю, краще життя. І коли збуваються ці мрії, люди змінюються. Хворі одужують і допомагають іншим морально та матеріально. Діти дорослішають і створюють найміцніші родини. До матері приходить вагітна дівчина. Люди знаходять щастя, бо хотіли цього, прагнули до нього, мріяли про нього. Мрія – це те, чого не дало нам життя. Доля в змозі відібрати можливість, але не змусить припинити мріяти. Ніхто більш не любив Україну так, як любила її Леся. Вона писала вірші про неї, серцем була завжди з нею, але хто може сказати, про що вона мріяла? Про нас, незалежних українців? Про своє здоров’я? Про життя й здоров’я Сергія Мержинського? Відповідь на це питання покинула нас століття тому. Але хто знає, можливо саме молитви «сеї слабосилої дівчини» допомогли нам здобути незалежність. Коли загинуть мрії? У той день, коли Сонце зійде на заході й опуститься на сході. Коли висохнуть моря й вітер унесе гори, наче опале листя. Коли знайдуться відповіді на всі питання.Ніко
<span>Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг.
<span>Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.</span></span><span>Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.
Обличчя у «плодоносних» ляльок немає — невідомо ж, хто прийде на світ.</span>Берегиням — іншому різновиду — на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій...<span>Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом...
Українська лялька тим унікальна, що вона — така ж, яка була тисячі років тому! Найдавніші — глиняні — сягають доби Трипілля.</span>Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала. ВОНА виховувала. Бо уособлювала дух прадавнього Предка, а відтак не дівчинка гралася лялькою, а лялька, як стара баба, передавала досвід минулого новому поколінню.<span>Сакральна істота з хрестом замість обличчя, символізує гармонію вертикалі (духовності) і горизонталі (земного розвитку людини), тобто допомагає гармонізувати простір. Такі іграшки повинні знаходитися на покуті зі сторони сходу сонця, над ліжечком дітей (оберігає дитину), над дверима (зустрічає і проводжає гостей)...</span>
-Андрію, привіт.
-Привіт, як справи Сашку?
-Непогано, а в тебе?
-Як завжди. Слухай, а ти вже вирішив в який вуз будеш поступати?
-Так, в Шевченьківський. А ти?
-Та, ні ще думаю. А на який факульет будеш поступати?
-На факультет психології.
-Ого, а який ам прохідний бал?
-526 балів.
-Так, багатенько. Це ж ти повинен дуже завзято вчитися.
-Агась, я вже ходжу до кількох репетитирів!
-Оу, ну ти і влип, це ж ти взагалі не маєш вільного часу.
-Угусь, ще й до цього всього я цю математику взагала не розумію.
-Доречі, як думаєш? Куди мені краще піти?
-Давай, до мене. В Шевчнка. На факулье психології.
-Та ти що я ж людей взагалі не розумію. Мені краще на математику, оце моє.
-О, якщо и добре розумієш маематику, можеж мені її пояснити?
-Так звичайно, коли в тебе є час?
-Давай сьогодні після уроків.
-Давай, я чекатиму тебе біля школи.
Я обожнюю осінь. У цю чарівну пору, уся природа одягається у золоте, коштовне вбрання. Осінь, мов велична панна, ходить по вулицях й кожен її крок, кожен рух - то таємниця, огорнена у яскраві фарби. Також її можно порівняти з довгожданним гостем. Вона приходить на поріг і тихесенько стукає у двері кожної домівки. З собою осінь приносить цілу купу подарунків. Це оксамитове листя дерев, доспілі рум'яні яблука, горіхи, і ще багато чого іншого. Ми маємо цінувати ці дари. Бо у кожній порі є щось прекрасне, щось чаруюче й незвідане. Тож не бійтеся відкривати свої двері осені й вона щедро обдарує вас!