Коли нерівна і відчайдушно тяжка боротьба оборонців Києва закінчилась відступом у лісі під селом Віта-Поштова були зірвані залізо-бетонні укріплення і останні команди саперів у розпачі залишали рідні чабани, теремки і феофанію. Тоді поруч з військовими частинами на схід вирушали загони народні скупченя серед яких було багато київських студентів, одну групу складали слухачі перших курсів консерваторії, молоденькі хлопці не встигли навіть одержати зброю так безпомічні та беззахисні перед озброєним до зубів броньованим ворогом що наздоганяв і йшов за ними по п’ятах, вони швидко нестомно без сну та відпочинку брели дорогами які виводили їх у степи Полтавщини. Тут юнаки потрапили в оточення і вже гітлерівські автоматники вели їх до села Семенівки у табори за колючі загорожі. Поміж студентів консерваторців було троє друзів, ціх юнаків з густими чубами звали Георгій, Платон і Герман, юнаки були змучені, виснажені голодом та безсонням, кілька днів уже не їли нічого крім буряків та гарбуза. Георгій уже не міг йти, його вели під руки Платон і Герман. Бо коли присяде край дороги хоч на хвилину то його застрелить німецький автоматник. Самі заплутуючись знесиленими ногами Платон і Герман твердо вели за руки, не давали впасти на дорогі братові і товаришеві. І здавалося що кожна билинка при дорозі у росі над їхньою долею. І кожна пташка на кущі не дзвеніла і не свистіла, а голосила тонко та пронизливо над муками хлопців. Але тут трапилося диво їх привели у табір, що в селі Семенівці, а Семенівка так не далека від рідного села Пелихівщини, може хтось із знайомих побачить чи випадково дізнається що хлопці тут, може мати серцем відчує що її молоденькі сини-студенти тут недалече за колючим дротом, у таборі Георгій вже не міг без сторонньої допомоги підвестись із соломи, він помирав без води, не було не краплі водиці, тоді Герман у темряві вночі проліз під колючим дротом, він знав що його пристрелить автоматник якщо побачить, але поліз, і приніс товаришеві кухоль води, Герман урятував життя Георгію, друзі згадають це все і через десять і через тридцять років. Їхнє побратимство вірне навіки. Але врятувала їх мати. Серце матері таки відчуло що її хлопчики тут, недалеко. Вона спродала всі свої убогі хатні речі. Носила млеко та яйка тим нелюдам біля колючого дроту, благала та обдаровувала чим лише могла старосту, конвоїрів. І мати таки вивела темної ночі з-за дроту, вирвала з тої страшної пастки двох свої синів і їхнього товариша Германа. Цю матір звуть Дарія Єлисеївна Майборода, а дівоче прізвище її Кухаренко. І через роки молодший син Платон прославить матір у зворушливій пісні «Рушничок» і цілий світ буде співати: «Рідна мати моя ти ночей не доспала » План I. Тяжка боротьба оборонців Києва 1. Загони та народні скупчення II Троє друзів: Георгій, Платон і Герман 1. Порятунок 2.табір в селі Семенівці 3. Відчайдушний вчинок Германа III Чуйне серце матері 1. Все - заради синів 2. Втеча з полону 3. Пісня як пояка та пам*ять
Сила краси безмежна… Вона здатна перевернути відчуття, надихнути на нові звершення та подарувати низку приємних вражень. Можна милуватися і захоплюватися звичайними речами: сходом сонця, квіточкою кульбабки, посмішкою сусіда чи навіть незвичайною формою камінчика на дорозі. Можна отримувати від усього цього позитивні враження і дарувати їх іншим.
