Як змінюються фарби природи, коли літо плавно переходить в осінь. Дні стають коротшими, вечори холодніше. Сонце ще грає своїми промінчиками, але вони вже не так щедро несуть тепло до поверхні землі.
Природа, немов прагнучи продовжити своє життя, знаходить яскраві, соковиті фарби. Листя на деревах змагаються в багатстві відтінків: від скромних ніжно-жовтих до багряних і пурпурових. Буйство кольору абсолютно не порушує гармонію в природі, а підкреслює її.
Ось стоїть берізка. Ніжна скромниця одягла наряд з позолочених листя. Осінній вітерець грає з гілками, листя падають на землю, перетворюючись на м'який килим з химерними візерунками. Він настільки чистий, що на нього не можна наступити, не порушивши тендітної краси.
Не поступаються у витонченості тополі і клени. Їх крони поки ще оповиті покривалом з великих жовтих листків. Але вже тут і там видно гілки, позбавлені своїх головних прикрас. А вітер робить свою роботу, листя падають, покриваючи землю навколо дерев. Між травинками і гілками чагарників поблискує павутинка, яскраво горять кисті горобини, тягнуться до сонця останні осінні квіти.
День за днем повільно в'яне природа. У холодному повітрі кружляють листя. Вітер завмирає в кронах дерев і мчить далі. Лісові гіганти проводжають його, хитаючи гілками. Вони немов прощаються з теплими днями, ласкавим сонцем, ясним небом.
Тиша.
У осені завжди якась таємниця. Може, тому композитори, художники, поети, письменники присвятили цьому пори року кращі свої твори.
школа- це місце, де ми зростаємо. Тобто, там де ми робимося дорослішими у всім планах, де наше перше кохання, дружба, взлети і падіння.
і звичайно наші однокласники. Якже без них. Хавдяки їм ми вчимося дибатувати та відстооювати своб точку зору, знаходити всі плюси і мінуси дуже швидко, і також правильно розставляти пріорітети.
щоб життя було прикольнішим, я хочу дати декілька порад однокласникам:
1. шукайте друзів не для того щоб в ігри грати, а для того щоб і під дожщем разом бігати
2. школа не місцедля теревень, хочете поговорити сидіть дома і любуйтесь один одним
3. якщо хочете когось образити, поставте себе на місце ображеної людини
4. намагайтесь підняти настрій класу, а не розпалюйте ворожнечу
5. робіть так, щоб ваші конфлікти були лише вашими і щоб учителі не тікали з класу і шукали вашого класного курівника.
6. І головне, вмійте себе стримувати
«Хліб - всьому голова» ця мудре прислів'я відома, мабуть, усім ще з дитинства. Багато мудрості і поваги закладено в ній, яка століттями передавалася з покоління в покоління. Берегти і свято ставитися до хліба вчать нас з малих років наші улюблені мами. Зі свіжим хлібом і насипаної наверх нього сіллю зустрічали наші предки всіх дорогих гостей, які прийшли з чистими помислами або з хорошими новинами. Короваєм благословляли батьки молодих на хорошу і щасливе життєву дорогу. Коли народжувалася дитина в сім'ї, йшли в гості обов'язково з хлібом. Наші далекі предки глибоко шанували і підносили хліб, тому що вони знали ціну важкої праці людей, які вирощували його на полях. Адже раніше не було сучасних новітніх технологій, а все робилося вручну і було потрібно вкласти багато сил і вміння. Вони присвячували йому багато хвалебні пісні, складав різні прислів'я. Раніше вважалося, якщо в будинку був хліб, то сім'я жила щасливо і благополучно.
Біля струмка козак спішився і зсадовив малого на землю. Коня завів у прозорий затінок, зняв поклажу, розсідлав. Самопал обережно притулив до стовбура.
Поки малий вигулював коня, Омелько розпакував торбу. Лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок.
Не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. Круто посолив. Проказав молитву і почав вимішувати тісто.
Коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. Омелько так старався, що аж упрів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. Їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску.
Малий тим часом напоїв Буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. Потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий Омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою.
Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.
Коли завирував окріп, Омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору.
Омелько зняв казанок із вогню. Повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. Стали з малим, проникливо прочитали “Отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. Ще й по тарані роздерли.
Поки Омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. Махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, що ще тліло. Осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал.
Напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. Та зернята ті рухались.
Омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Озирнувшись, спостеріг, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.
Козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до супротивного куща. До гілочки ж приладнав стрілу.
Зладнавши “самостріл”, Омелько швидко повів коня. Невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. То Омелькова стріла в когось влучила.
Ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! Тому утікати час і пора!
Пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. Буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (За Ю.Логвином; 395 сл.)
Я загортовуюсь по-різному.я обливаюсь водою,їм овочі... а дальше сами я з
абыл