Я в сукні новенькому йду,
<span>На мені білий фартух. </span>
<span>Ось летский сад, а в тому саду </span>
<span>І я нещодавно співала. </span>
<span>Прощай, знайомий дитячий садок, </span>
<span>Тепер мені в школу треба! </span>
<span>- Галинко! - малюки кричать </span>
<span>І махають мені з саду. </span>
Вони кличуть:
<span>- Зайди зараз </span>
<span>В наш дитячий сад веселий! </span>
<span>- Ні, - кажу, - мені треба в клас, </span>
<span>Зайду потім, зі школи. </span>
<span>І всі мене вітають, </span>
<span>В саду зібравшись рано, </span>
<span>Адже я з сьогоднішнього дня </span>
<span>Навчається в школі стану.</span>
"Древє", "чоловіче", "чоловічі", "найтісніше", "заповітному", "протяжним", "грішного", "ближнім", "людський", "чоловіче", "древню".
1. Бабусина хата.
2. Зустріч з дідком Трохимом.
3. Потреба збирати колекцію. 1.Цінний бурштин
2. Подарок від Василя
3. Незвичайне озеро
4. Думка оселитися на озері
Розділ 7
1. Думка хлопців
2. Незподіване з*явлення у лісі діда Трохима
3. Невдала операція " Курка "
Розділ 9
1. Одноманітне життя хлопців
2. Мрії юних слідопитів
3. Появлення тварюки
4. Порятунок Василя
5. Подяка для Василя від хлопців
Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Дитинство

Леся Українка у волинському народному вбранні. 1878—1879 роки
Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) навчалися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.
«Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5] »
Влітку того ж року О. П. Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку.
«…Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[6] »
Шість ро́ків ма́вши Леся почала вчитися вишивати.
«Леся зосереджена і дуже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку[7] »

Лариса Косач (Леся Українка), 1887 р.

Лариса Косач (Леся Українка)
У 1878 році батьки Лесі поїхали на Всесвітню виставку до Парижу, де зустрілися з Михайлом Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8].
7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ П. А. Косача перевели на роботу до Луцька.
Сонце, тепле й сліпуче, світило йому просто в лице, а довкола все співало: птахи, бджоли, комашня