В центре - образ народной героини Франции Жанны д`Арк. В 1429 г. юная крестьянка из Домреми встала во главе французской армии и за год изменила ход Столетней войны между Англией и Францией. Переломным событием стало снятие осады с Орлеана. Вдохновляемые Жанной солдаты одержали ряд блистательных побед и отвоевали часть Франции, захваченной англичанами.Однако многим пришелся не по нраву стремительный взлет девушки из народа: став жертвой предательства, Жанна попадает в плен к сторонникам англичан и предстает перед церковным судом. В этот тяжелый для нее час зритель и встречается с героиней пьесы.Вот уже девять месяцев в Руане длится процесс: английский граф Варвик, французский епископ Кошон, Фискал и Инквизитор пытаются во что бы то ни стало опорочить Жанну и заставить ее отречься от своих деяний. Судьи предлагают Жанне рассказать свою историю, и та погружается в воспоминания. В детстве она впервые услышала голоса святых. Сначала они призывали ее быть послушной и молиться Богу, а когда она выросла, приказали идти на помощь королю и вернуть ему королевство, раздираемое на куски англичанами. Отец Жанны, узнав, что дочь его собирается стать во главе армии и отправиться в поход спасать Францию, приходит в ярость и избивает ее. Мать тоже не одобряет намерений Жанны. В слезах девушка жалуется своим голосам: никто ее не понимает, а "Франция такая тяжкая ноша"...<span>Вдохновленная свыше, Жанна отправляется в ближайший городишко Вокулер, идет к коменданту Бодрикуру и просит у него мужской костюм, коня и вооруженный эскорт до Шинона, где находится резиденция дофина Карла, с которым ей непременно надо встретиться.</span>
«Сто тисяч» — перша п'єса, написана І. Карпенком-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика, який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення.
П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. Карпенко-Карий намалював типовий образ «стяжателя», глибоко розкрив його характер.
Центральний персонаж — Герасим Калитка, сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Постійно спостерігає за наймитами, бо все здається, що вони багато їдять і мало працюють. Калитка заздрить усім, хто має більше багатства, не вірить, що вони досягли цього чесною працею. Він сам заради грошей ладен чортові продати душу. Зважившись на незаконний вчинок, Герасим Калитка пробує обдурити досвідченого шахрая. Зрозумівши, що його перехитрили, Калитка намагається повіситися, бо не може пережити втрати п'яти тисяч карбованців.
Чітко і послідовно показує І. Карпенко-Карий, як кожний крок, кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядковані здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями.
Крім Герасима Калитки, драматург яскраво змалював ще двох персонажів, копача Банавентуру та селянина Савку, які теж мріють про гроші, збагачення, скарби і достаток.
Спочатку п'єса мала назву «Гроші». Саме під такою назвою І. Карпенко-Карий надіслав її до цензури, звідки дуже швидко одержав відповідь: «К представлению признано неудобным». Після деяких змін і переробок комедію було дозволено поставити на сцені під назвою «Сто тисяч».
Драматург залишив невелику спадщину, але його творчість, особливо комедія «Сто тисяч», — найбільше досягнення української класичної драматургії XX століття.
Характеристика Марусі:
працьовита, тиха, сумирна, спокійна, шляхетна і чуйна, привітна і ввічлива, чесна, богобоязлива, душевно-вразлива, поважає батьків, вірна, здатна на щире кохання, цнотлива.
<span>Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..." </span>"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" "Гарна була земля....Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
<span>Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..." </span>"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."<span>"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."
</span><span>Сава "Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. "</span>"Відколи з нею(Рахірою) сходиться, стає з дня на день гірший, лінивіший і твердіший, справляє всім лише гризоту та жаль."<span>"Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!"
"Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра... "</span><span>Михайло каже про Саву "Він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько!"
</span>Михайло<span>: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»
Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!"</span>
