1.позитивно ,частково з жалістю
2.злими ,не добрими
<span>Якось зайченятко вийшло з дому гуляти.По дорозі йому зустрілися різні,різні тварини.Першою якою стала білочка.Вона була дуже гарна та красива.У неї був пухнастий хвостик.Вона дуже хотіла гуляти з зайченятком .Зайченятко дозволило гуляти з ним.Наступною тваринкою стала лисичка.Вона теж хотіла гуляти з зайченятком.Зайченятко дозволило.Після прогулянки тварини прийшли додому</span>
Так сьогодні це дуже важлива річ без якої у суспільстві
Толерантна людина завжди на голову вища ніж звичайна без манер
Відповідь:
У 907 році Олег вирушає у великий військовий похід на Константинополь (Цареград). За “Повістю минулих літ”, у ньому були задіяні 2000 бойових кораблів по 40 воїнів у кожному. Візантійський імператор Лев Філософ наказав замкнути ворота міста й загородити ланцюгами гавань, таким чином надавши можливість варягам грабувати передмістя Цареграду. Втім, Олег зважився на штурм нетрадиційним способом: “И повелел Олег своим воинам сделать колёса и поставить на колёса корабли. И когда подул попутный ветер, подняли они в поле паруса и пошли к городу”. Стривожені греки запропонували Олегу мир та данину. На знак перемоги Олег прибив свій щит до воріт Цареграду.
Пояснення:Найперші відомості про діяльність князя Олега (Віщого Олега, помер 912 чи 922 р.— варяг, з 879 князь новгородський, з 882 — київський) знаходимо в давньоруських літописах. Згідно з “Повістю минулих літ”, Олег був родичем Рюрика, можливо, його шурином (за Іоакімовським літописом). Після смерті Рюрика в 879 році Олег став князювати у Новгороді, оскільки син Рюрика, Ігор, був ще дитиною.
Сів на землю і скривився, <span>як середа на п’ятницю; </span>
Причепилося оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста;
Бурмило схилив голову і одним оком, як ворона в кістку, зазирає на полицю;
Це ж я зараз піднімуся і висітиму над землею, як жаба на гачку, тільки ногами дригатиму;
Преш, як німий до суду
<span>І я під тією мискою один, мов мишеня під ситом, і діватися нікуди; Так і заклякли ми, присівши, – мов курчата перед шулікою; Закрекотів я з усіх сил – от-от жили, як струни, полопаються, – із колодязя, мов булька з носа, повільно з’явилася Явина голова</span>