Слуховий образ - вид художнiх образiв. Це все те, що ми можемо сприйняти на слух, наприклад, описи грому, смiху, як птах трiпоче крилом,гул тощо, спiв.
Наприклад цитата з твору М.Коцюбинського "Дорогою цiною" насичена слуховими образами:
<span> "Він </span>несе в собі весь гомін<span> землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки. Треба тільки уміти слухати" (М.Коцюбинський "Дорогою цIною").
Cлуховi образи з дано</span> i цитати: гомiн землi, тихе бринiння мушки, гуркiт грому, скрите зiтхання серця, крик смертельної розпуки.
Максим Рильський розпочав свою творчість у «гроні п'ятірному» неокласиків. Їх висока школа дуже вдячно позначилася на поетичній майстерності цього тонкого і вишуканого лірика. Навіть у тих творах, які він був змушений написати на догоду ідеологам від літератури (а таких «поезій» у нього небагато, та й ті написані з метою захистити себе від цькування за «буржуазність»), Рильському не зраджує почуття міри і хорошого смаку. Там, де йому не треба було дбати про ідеологічну вивіреність, а такою віддушиною завжди була для «радянських поетів» пейзажна та інтимна лірика, він створив чимало прекрасних віршів.Мотив гармонії людини і природи Максим Рильський інтерпретує надзвичайно цікаво та оригінально. Краса навколишнього світу, одвічна загадковість природи — невичерпне джерело натхнення для поетів. На диво чутливий до гарного та гармонійного довкола себе, Рильський майстерно переливав тонко вловлені природні барви й звуки у віршовані рядки. У його любові до природи є щось синівське, трепетне, безпосереднє:Вона — не тільки тема віршаАбо картини, —В ній є висоти незміриміЙ святі глибини.Вона — це мати. Будь же сином,А не естетом,І станеш ти не папіряним —Живим поетом!Якщо для лірики Павла Тичини характерні весняні настрої, то пейзажна поезія Максима Рильського швидше дозволяє назвати його співцем осені:Запахла осінь в'ялим тютюном,Та яблуками, та тонким туманом, —І свіжі айстри над піском рум'янимЗоріють за одчиненим вікном.Така «осінність» його пейзажної лірики зовсім не означає безнадії в чеканні невідворотності зими, у згасанні природних барв і наступному глибокому сні. Осінь у поета — символ зрілості та мудрості, бо шал весни і спекотна знемога літа вже знайомі серцю. А все, що пережито, перелюблено, передумано до осінніх днів, вже зветься — досвід. Усе, що цвіло навесні, обертається плодом. Усе, що надбав чи втратив, вчить цінувати з відстані осінь життя. «Вміє розставатись той, хто вмів любить...» («Яблука доспіли»).Але не слід думати, що людське серце, вкутане опалим осіннім листом, приречене відтепер лише на те, щоб втішатися спогадами і складати рахунки своїм надбанням і втратам. Навіть глибокий сон природи не зупиняє тих живлющих соків, що нуртують у ній. Серце ж людське й поготів: здатність відчувати, любити, вірити неспроможні зупинити ні упокореність осені, ні холодні подихи зими («У теплі дні збирання винограду», «У присмерку осінньої алеї»). Осінь не владарює неподільно в пейзажній ліриці Рильського. Весняний легіт теж навіває йому чудові віршовані рядки:Я натомився од екзотики,Од хитро вигаданих слів, —А на вербі срібляться котики,І став холодний засинів.Нехай я щастя не знайшов того, —Його весна несе струнка,І держить свічку воску жовтого її мережана рука.(«Я натомився од екзотики»)Чутлива до краси поетична муза Максима Рильського знаходить її в будь-якій порі року. Вона облагороджує і привносить своєрідний чар у передчуття зими («Не забуду вечора хрусткого»), відкривається назустріч шаленим обіймам весни («Поле чорніє»: «Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато — серце порветься!»; «Весною ми їздили в поле»), купається у сонячній зливі літніх днів («На білу гречку впали роси», «Опівдні»), переймається світлою печаллю осені («Запахла осінь в'ялим тютюном», «У присмерку осінньої алеї«...). Але неодмінно поетова душа гармонує зі станом природи, переповнюється її настроями, дихає її силою, мудрістю, красою.
Якби я була президентом, я зробила б нашу країну краще. Поперше збільшила пенсію старим. Пенсії дуже маленькі, їх на довго не вистачає. Тому старі люди змушені їти працювати, але є одна проблема старих людей не беруть на роботу. Наприклад, моя бабуся, а її 76 років, змушена працювати сторожем. Її не поважають, не цінують, ображають на роботі, вона не тільки сторожить в ночі, вона ще прибирає все в цьому заході, та приберає за собакою к якії ставлиться набагато краще ніж к бабусі. В день, якщо ще дуже пощастить бабуся заробляє 30 гривень. Цих грошей ні нащо не вистачає, але бабуся не може піти з цієї роботи, тому, що її треба платити за квартиру та годувати свого дуже дорослого сина, який зловживає алкоголем. Я хочу, щоб старі люди отримували пенсії набагато більші, та щоб їх вистачало на проживання.
характерними ознаками бароко в літературі є контрастність, динамізм, поєднання реальності та ілюзії ,емоційна напруженість, складні метафори, символи, алегорії.
1.Сильніше сонця, слабкіше вітру, ніг не має, а йде, ока не має, а плаче (хмара).
2.Летить, а не птиця, виє, а не звір (вітер).
3.Рідке, а не вода, біле, а не сніг(молоко).