Лелеки - це символ продовження роду. З давніх давен люди вважали лелек щасливою звісткою. <span>До лелеки українцi ставляться з великою пошаною. Двiр, де є гнiздо цього птаха, вважається щасливим. У селi, де є хоч одне лелече гнiздо, не буде бiди вiд блискавки. Мабуть, повага до лелеки викликана тим, що вiн є радiсним вiсником наближення весни.</span>
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Це галицька літературна трійця
В 1 полугодии — 40-50 слов в минуту Во 2 полугодии — 50-60 слов в минуту