<span> <span>Как нигде связь прошлого с настоящим прослеживается у Чехова.
В 1904 году была поставлена пьеса А. П. Чехова “Вишневый сад”, в которой автор изображает прощание хозяев с родовым дворянским гнездом. Тема эта была уже не раз освещена до Чехова литераторами второй половины XIX века. В пьесе автор затрагивает проблемы отцов и детей, любви, страдания. Но главное - на примере судьбы дворянской усадьбы автор рассматривает настоящее и прошлое всей России.
Центральным образом, объединяющим героев пьесы, несомненно, является вишневый сад. Для Раневской сад - это место, где она родилась и прожила свою жизнь, где жили ее родители, родители ее родителей. Любовь Андреевна просто не понимает своей жизни без сада, он для нее - символ прошлого. Она является его хозяйкой и душой. К ней постоянно тянутся люди, хотя у нее, как и у других, есть свои пороки, один из которых - легкомыслие. Она жаждет яркой, насыщенной жизни, полной радости и наслаждений.
Раневская не до конца понимает, что ее ждет разорение, продолжает сорить деньгами направо и налево, в то время как Варя кормит всех молочным супом в целях экономии. Любовь Андреевна продолжает думать, что вся жизнь идет по-прежнему. На предложение Лопахина разбить на участки землю, сдать ее в аренду дачникам, а сад вырубить, она отвечает отказом, говоря, что вишневый сад упомянут в “Энциклопедическом словаре”. Но главной причиной отказа является то, что гибель сада для Раневской - ее гибель. Она привыкла к нему, живет им, и вырубить сад для нее означает изменить идеалам и жизненным ценностям. Поэтому она отвергает предложение Лопахина и идет навстречу своему краху (как социальному, так и финансовому).</span></span>
Римантичний герой-це людина яка незалежна людина яка страждає від певних життєвих обставин як у творах Міцкевича в його творах постійно людина тужить не так як за любовю а як за Батькивщіною. Ось один із героїв дуже тяжко сприймав відїзд з Батьківщини він це відчував як було сказано у кожному дереві, вітру та листочку. Він свої очі називає розбитим дзеркалом бо в ту країну яку переїхав він не відчував себе самого, він не прив'язався до цієї місцевості там йому нічого було рідного він це занотував у рядках вірша
О Литво! Шум лісів, породжених тобою,
Миліший, ніж Байдар всі солов’ї гучні,
І більше я радів твоїй трясовині,
Як цим шовковицям з їх ніжною красою!
Герой постійно подорожував намагаючись забути свою країну щоб його душа так не боліла, але у нього не виходить.
Також у Міцкевича у творах постійно зустрічаються руїни розвалені замки, будівлі. Коли читєш його твір, так поринаючись то можна подумати що всередині його душі мабуть теж щось розбите.
краще пізнати непреємну правду , чим солодку брехню
У Остапа В посмотрит у него их много
Символ лебединої краси,неповторні швидкоплинні роки дитинства,які роблять світ досконалішим...