Продовження твору "Сім*я дикої качки"
Мати-качка не повернулася до каченят і вони померли,а вона полетіла на інше озеро гніздитися. А Юрко через кілька днів поїхав з села в місто,а приїжджав тільки на літні канікули до дідуся та бабусі.Мешканці дуже сильно страждали та не могли вгамуватися.Вони були збентежені вчинкові Юрка.А через цей прикрий випадок качки не гніздились на озері села вони почувалися там дуже небезпечно.Друзі хлопця та Тося згадували його та не могли зрозуміти, навіщо він зробив боляче каченятам.А коли приїхав у село та пішов до озера, він зрозумів, що зробив боляче природі,що потрібно цінувати неповторну та єдину красу рідного краю.
Аделія Бухенбах постає у творі людиною зі спотвореною душею. На початку повісті ми бачимо холоднокровну жінку, сувору, вимогливу, жорстоку бізнес леді, яка прагне розкішного життя, яка любить гроші, використовує людей, бреше підступно , дбаючи про власні інтереси.
Можливо, саме життя зробило її такою.Вона самотня, без опори та підтримки, дбає про те, щоб її цирк процвітав. Нелегкі обов`язки, боротьба за власне місце у жорсткому чоловічому світі зробили свою справу.
Але Аделія змінюється.Коли з Іваном Силою сталося нещастя вона дуже переживає за нього, можливо,відчуваючи свою провину, вона робить усе можливе, щоб Іван видужав. У кінці повісті вона закохується і знову стає звичайною жінкою, яка відчуває себе захищеною, коханою, ніжною та тендітною. У неї змінюються життєві орієнтири. Замість неспокійного, відповідального циркового життя директора , вона обирає сім`ю, кохання, спокійне життя. Вона стає чутливою до проблем інших, проявляє щедрість, чим дивує всіх.
Антоніми вживаються при порівнянні протилежних ознак у віршах , творах і в звичному мовленні.
Поле синє,
Вівці білі.
На полі пасуться,
До берега несуться.
(Море)
Воно безкрає, синє,
І вітри його стережуть,
А кораблі красиві,
По водній гладі йдуть.
Відповідь: Море
<span>Вода після шторму </span>
<span>Завжди в безладді: </span>
<span>Видніються всюди </span>
<span>Зморшки і складки. </span>
<span>Щоб вирівняти море </span>
<span>Поблизу і вдалині, </span>
<span>Весь час прасують його </span>
<span>Кораблі. </span>
<span><span>Я малюю море, </span>
<span>Блакитні дали. </span>
<span>Ви такого моря </span>
<span>Просто не бачили! </span>
<span>У мене така </span>
<span>Фарба блакитна, </span>
<span>Що хвиля будь-яка </span>
<span>Просто як жива! </span>
<span>Я сиджу тихенько </span>
<span>Близько прибою - </span>
<span>занурюю пензлик </span>
<span>У морі блакитне.</span></span>
Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі. Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.
Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому». Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.
Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.
Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.