А дощ все йшов і йшов. Це вже був не просто дощик,це вже була злива. Посередині дороги лежала чорна парасолька. На мить здалося ,що там щось ворушится. Ай справді,під нею сиділо маленьке кошеня,яке тихо пищало,а поряд з ним лежало цуценя і дивилося з-під парасольки на вулиці сумними очима. Що кошеня,що цуценя були брудно-білого кольору. Вони були повністю мокрі,очевидно,вже давно чекають закінченню дощу. Ця картина сповнена смутком й печаллю та вселяє співчуття в людських серцях.
П'яте колесо до воза - як собаці п'ята нога (щось зайве, не потрібне);
Грати на нервах - нерви тріпати( дратувати);
Підвести під монастир - підводити під халепу ( поставити когось у скрутне становище);
Сидіти склавши руки - ґав ловити (нічого не робити);
Крутитися як білка в колесі - крутитися як муха в окропі( тяжко трудитися);
Між молотом і ковадлом - між двох вогнів (небезпека з усіх сторін);
Бісики пускати - очима стріляти (залицятися);
Забивати памороки - забити тямки (заплутати);
Умиватися слізьми - ріки пускати (плакати);
Вбиватися в колодочки - вбратися у пір'я;
Води не замутить - і теляти не зачепить (тихий, сумирний);
Піймати облизня - піймати вітра в полі ( нічого не отримати);
Піймати на гарячому - за руку зловити (бути свідком неправомірних дій);
Між небом та землею - ні туди ні сюди( перебувати у невизначеному становищі);
Записати собі на лобі - в тямки вбити (запам'ятати);
Замовляти зуби - забалакувати зуби ( переводити розмову на щось інше);
Передати куті меду - перегнути палку ( перевищувати норму);
Межи хатою і коморою заблукати - заблукати у двох соснах (заплутатися у чомусь простому).
Моя мама кондитер! Напевно робить найсмачніші торти у світі!
Ця професія, дуже смачна і креативна. Ще моя мама інколи приносить великий торт додому. Після цього ми разом з сімєю смакуємо його!
Ответ:
новоселье это очень трудная часть у вашей жизни. ита всегда новие друзья, враги, сасэди .абична всэ етава баятца но всьо в передэ . главная задача создать дружискою атмосферу для людей которые будут работать жить с вами .
Київ – чудове місто, красиве в будь-яку пору року. Квітуче навесні, потопаюче в зелені влітку, золоте восени, схоже на чарівну сніжну казку взимку. Я люблю Київ завжди, проте саме осінь у столиці справляє на мене незабутнє враження та навіває особливий настрій.
Я хочу описати мій улюблений куточок нашої столиці. Щоб дістатися туди,треба їхати на метро та вийти на станції Арсенальна та йти в бік парку Вічної слави вулицею Лаврською. Будинки на ній невисокі, з красивим фасадом, ліпниною. По обох боках вулиці ростуть високі старі дерева, що роняють жовте листя на тротуар прямо під ноги прохожий. Перші поверхи більшості будинків тут займають кафе, у яких так затишно сховатися від мілкого осіннього дощу та випити чашку запашної кави. Звідусіль чути музику та людські розмови. У цьому районі завжди багато людей, бо тут знаходяться багато цікавих місць – парки, будівля Верховної Ради, далі Печерська Лавра та чудовий вид на Дніпро та Лівобережжя.
Парк Вічної Слави пологими доріжками збігає до самого Дніпра. Восени він золотаво-зелений. У парку багато красивих дерев, кущів та полян, є Вічний Вогонь та стела на честь загиблих у Другій Світовій війні. Багато місцевих та туристів милуються краєвидом з верху парка. Вони роздивляються широкі мости через Дніпро – міст Метро, по якому весь час повзуть, ніби величезні гусениці, потяги метро, та знаменитий міст Патона. А на протилежному березі річки височіють цілі квартали новобудов, різного дизайну, різних кольорів. Особливо красиво це виглядає вночі, коли мости, вулиці та будинки освітлюють тисячі ліхтарів та вогні автомобілів.
Та я люблю гуляти не парком, а саме вулицею Лаврською. Вона й тиха, і жвава одночасно, і затишна, і малолюдна. Осіннім днем, коли накрапає маленький дощик, повітря свіже та вологе, жовте листя падає до ніг, немає для мене місця, гарнішого за це.
