Можливо,колись в життi,ми зустрiчалися з термiном"любити до безтями" та шукали логiчне пояснення цiй гiперболi...Хтось думав,що вiн любить до безтями маму,рiдню,хлопця/дiвчину,чоловiка/жiнку,дiтей!?!Але е це правильно??!Тобто якщо вважати,що так любити людину чи навiть не людину,то можна зробити припущення що-до вже не запаморичлевоi любовi,а справдi,до фанатизму...А це вже-катастрофа!Адже людину заслiплюють ii "над"почуття:кохання чи ненависть,злiсть чи прихильнiсть..I так людина перетворюеться у пiшака,для якоiсь важливлоi гри,де вже вона,точно переможцем не буде!!
Пропоную скласти три розповідні речення про весну так:
1. Настала одна з найчарівніши пір року - квітуча весна.
2. Навесні все навкруги розквітає та оживає.
3. Найзапашніше місце навесні - це фруктовий сад.
⇒ У розповідних реченнях повідомляється якась інформація. За допомогою речень такого виду щось описується, стверджується або заперечується.
Часто на перерві можна побачити такі розваги: школярі беруть чийсь пенал і починають кидати один одному. І господар пенала бере участь у цій безглуздій грі. «Ой, порвався! Ну нічого, мама новий купить». І не думають про те, чи є в мами гроші на новий пенал, ручку.У нашій сім’ї все інакше, можливо, тому мені важко зрозуміти своїх друзів. Батьки розмовляють зі мною як з дорослим про наш сімейний бюджет. І це, на мою думку, правильно. У нашій родині є хвора бабуся, якій постійно потрібні ліки, а вони з кожним днем все дорожчають. Наша бабуся дбала про мою маму, потім доглядала мене, коли батьки були на роботі. Вона багато працювала, не покладаючи рук, а от тепер хворіє. Тому, коли стоїть питання купити ліки чи білет в цирк, я без вагань погоджуюсь, що ліки все-таки потрібніші. Я ніколи не ставив на перше місце свої розваги, тому що навчився думати про потреби інших.<span>Хотілося б, щоб мої однолітки більше цікавилися бюджетом своїх сіме</span>
У п'ятнадцять - сімнадцять років, ймовірно, складно вибрати ту, неповторну професію, якій потім віддаси довгі роки життя, будеш удосконалювати свою майстерність. Але мені пощастило, я з раннього дитинства знала, що буду художником. Мої дід і брат - художники. Я люблю спостерігати за їх роботою. Дід -живописець<span>, а брат- графік. Я ще не вирішила, чим буду займатися, мені подобається </span>декоративно-прикладне мистецтво<span>. Я сама виготовляю шкатулки, а потім розписую їх чарівними візерунками або нехитрими сценками з народного життя. Приваблює мене і монументальний живопис фрески в храмах. Ці величні творіння пережили століття і тепер можуть багато </span>розповісти<span> нам про своїх творців, їх геніальності і майстерності. Цей </span>художник<span> любив літо - в його палітрі яскраве різнобарв'я, що не тьмяніє століттями фарби. А тут працював аскет, лінії його малюнка скупі і бездоганно точні, немає зовнішньої красивості, але вони сама досконалість, декількома штрихами створюють цілий світ. Приваблює мене і </span>робота театральних<span>художників-декораторів, їх майстерність не перестає вражати і захоплювати. Ось на сцені з'являється зарослий стародавній сад, </span>озеро<span> з лебедями, стародавній </span>замок<span> або весела сільська вулиця. Все це створили вмілі і талановиті руки професійних художників. Але, щоб стати майстром, треба дуже багато працювати, виробляти свій </span>стиль<span>, а інакше й не варто братися за таку складну і прекрасну роботу. Сподіватися, що тебе осінить, і ти раптом станеш знаменитим - не вийде. Треба щоденно працювати, відточувати свій стиль і майстерність, тільки тоді чогось зможеш досягти. Але спочатку треба визначитися. А це дуже складно, хочеться спробувати себе у всьому. Батько каже, що я розкидаюся. А я шукаю свій шлях, щоб вибрати його, не пошкодувати потім і досягти майстерності в професії. А інакше і нічого починати. </span>Посередністю<span> бути не хочеться.</span>
Напиши по-русски) А то ничего не понятно