Школа - це те місце яке ми відвідуємо щодня.Школа дає нам знання які будуть необхідні протягом усього життя. Недарма школу ще називають "школою життя". Чтому? Тому , що саме в школі нас вчать життю, вчать як виходити із скрутних ситуацій. Школа - це та будівля яка протягом 11 років стає такою рідноя , як своя власна, і не хочеться її покидати, і вчителі вже не здаються такими суровими як раніше, і домашнє завдання ти б ще поробив, але стоїш на порозі дорослого життя. Школа допомагає нам відкривати свої таланти, пізнавати себе, свої здібності. Знову і знову показувати себе, і доводити що ти маєш талант або здібності. Адже, саме школа відкрила їх в тобі. Школа дає нам те чтого в житті пізніше не дізнаєшся. Дає корисну пораду і суворий урок, навчає бути чесними та мудрими, саме там нас сварять, дають пораду, висловлюють вдячність і висловлюють похвалу. Школа - це справді наш другий дім, наша друга опора.
Я І МОЯ МРІЯ ТРАРАРАРАРРАРАРАРАРР.
РАПОППАОАППАОАПВАТАОАПАПООВАОППОРІВШПГНВІЕКАШГІРТАО\ШГАЩГВНРШГРШГРМГНПШНК7ПРШГРЧВШЛСПРМГНЧСПШГСР
Так и будет, ибо на русском лягушка
Які риси характеру я хочу в собі виховати
<span> Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною. </span>