<span>Якщо це тобы допоможе то ось цитатна характеристика Сави і Михайла </span>
<span>Сава: </span>
<span>Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. </span>
<span>Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити! </span>
<span>Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра... </span>
<span>Михайло: </span>
<span>І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою. </span>
<span>Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі. </span>
<span>Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!..".</span>
1).Питання брата
2.)Суперечка дядька і небіжа
3.)Де знайти правду?
4.)Багатство дядька
5.)Необмірковане діло
6.)Розмова між чортами
7.)Допомога небіжа для людей
8.)Королівство
9.)Спроба дядька
10).Смерть дядька
Справжніми патріотами змальовані у творі козаки. Вони волелюбні, життєрадісні, сповнені почуттям обов’язку перед рідним народом. Їм притаманна лицарська честь та синівська любов<span>до своєї Батьківщини. Вони виступають не в ролі мстивих людей, а захисниками мирного населення. Нищать лише татар-воїнів в битвах, а гінців від татар не зачіпають. Але на шлях нищення вони встають лише тому, що в них немає іншого вибору, грабіжництво і вбивства, які спричиняють непрохані гості, просто змушують козаків боронити своїх рідних та земляків від рабства і смерті. Запорожці гуманно ставляться до тих татар, яких взяли в полон, але вони не милують тих українців, які зрадили рідну землю і перейшли на бік загарбників.
</span>
У ставленні до дівчат-кріпачок панночка жорстока й ненависна, вона змушує їх постійно працювати, та ще й сердиться, коли бідні підуть обідати та відірвуться від роботи. Та найбільше потерпала від неї Устина, на якій та зривала все своє зло, роздратування, неначебто це не жива мисляча істота, а якась тварина чи бездушна річ: «Вона мене й щипає, й штрихає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!» Одного разу панночка навіть трохи не задушила Устину через те, що та не так її заплітала. Як бачимо, панночка втрачає будь-які звичайні людські моральні принципи в ставленні до кріпаків.
Такою ж була інститутка в особистому житті. Коли вона закохалася в полкового лікаря, то навіть до нього ставилася, немов до свого прислужника, а не до такої ж людини. Устина говорить про її почуття: «Якось дивно полюбила, не по-людськи». Вона ніби хизується перед іншими панночками, що зуміла приборкати такого гордого красеня. Панночка спочатку хоче втерти носа всім іншим дівчатам, до того ж вона думає, що лікар бідний, то й не має в ньому особливого інтересу. У бажанні володарювати людьми панночка доходить до абсурду, коли, наприклад, забороняє лікареві напитися води, хоч його й мучить спрага. Коли ж дізнається, що лікар має статки, зразу ж вирішує вийти за нього заміж.
Дуже характерним є епізод, в якому панночка повідомляє, що дарує молодим Дубки. Лікар тоді замріяно згадує, що тут вони закохалися, що «садок зелененький, квітчастий» там. А панночка сміється з нього, думаючи тільки про прибутки від цього маєтку: «Садок зелененький, садок квітчастий... Ти згадай, серце, які Дубці дохідні!» Ці холодні слова якнайкраще показують її духовну нерозвиненість, дрібність її натури.
На хуторі, ставши повноправною господаркою, панночка все більше навісніє, намагаючись витиснути з маєтку більше зиску: «Люди прокидались і лягали, плачучи, проклинаючи її... Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче із-найшла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли; здавалося усяке діло каторгою. Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась; тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить». Дійсно, в очах кріпаків панночка поставала не як людина, а як якась страшна потворна істота, ящірка, уособлення зла й страждання