Ответ:
Объяснение:Школьные Знания.com
Какой у тебя вопрос?
5 - 9 классы Литература 5+3 б
План до биографии Михайла Стельмаха
Отметить нарушение Leratereschenko08 29.11.2018
Ответы и объяснения
Lalatoy44Новичок
Биография: Михаил Стельмах
(1912 — 1983)
Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба.
Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Великої Вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навики фольклориста на посаді наукового співробітника в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР.
Перша збірка поезій «Добрий ранок» виходить під редакцією А. Малишка 1941 року.
Перебуваючи у лавах Радянської Армії, М. Стельмах зустрів Велику Вітчизняну війну. У 1941р. отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування — знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини» (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944р.), він повертається до лав захисників Вітчизни і закінчує війну на німецькій землі.
Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірочки фронтових віршів Стельмаха «Провесінь» і «За ясні зорі» (1942), в 1943р. з'явилась надрукована в Уфі книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Ю. Яновського.
1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором. Праця над ним тривала вісім років; частини твору «На нашій землі» (1949) та «Великі перелоги» (1951) створили в цілокупності (після кількох «проміжних» редакцій окремих частин) об'ємний роман-хроніку під назвою «Велика рідня». Роман був удостоєний Державної премії Союзу РСР і започаткував серію епічних полотен:
1957р. — роман «Кров людська — не водиця», написаний до 40-річчя Великого Жовтня;
1959р. — роман «Хліб і сіль», який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961р.;
1961р. — роман «Правда і кривда», несподіваний своєю публіцистичною «відкритістю»;
1969р. — роман «Дума про тебе».
Останній роман — «Чотири броди» (1979, Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1980р.), як і «Велика рідня» і «Дума про тебе», об'єктом зображення має українське село 30-х років і часів Великої Вітчизняної війни. Цей роман, який справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника, складно і довго йшов до читача. Це пояснюється тим, що в ньому автор порушив заборонені тоді теми — голоду 1933 року, сталінських репресій, атмосфери недовіри та донощицтва, що панували в ті роки, свавілля партійних керівників.
Поетична творчість М. Стельмаха зменшується: після виходу збірок «Шляхи світання» (1953) та «Жито сили набирається» (1954) письменник обмежується упорядкуванням двох книг вибраного — «Поезії» (1958) і «Мак цвіте» (1968) — та виданням кількох книжечок для дітей.
У 1957р. вийшла друком п'єса «Золота метелиця», яка поклала початок низці драматичних творів: «Кров людська — не водиця», 1958; «Правда і кривда», 1965; «Зачарований вітряк», 1966; «На Івана Купала (Дума про Морозенка)», 1966; «Кум королю», 1967; «Дума про любов», 1971.
М Стельмах — знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр («Над Черемошем», 1952; «Гуси-лебеді летять», 1964; «Щедрий вечір», 1967), вчений-фольклорист.
Був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1972), депутат Верховної Ради СРСР ряду скликань, академік АН УРСР.
1. Батько відпускає синів помандрувати світом.
2. На роздоріжжі.
3. Зустріч з Вовком.
4. Викрадення Жар-птиці.
5. Пригода з конем.
6. Обдурення панни.
7. Допомога Вовка.
8. Вчинок старших братів.
9. Оживлення дурня.
10. Щасливе закінчення мандрівки.
Доброго дня, шановний Яремо!
Нещодавно я дізналась про ваші героїчні вчинки і вирішила написати вам листа. Я вважаю, що ви дуже нетипова особистість і не просто рядовий учасник Коліївщини. Хоч з самого початку ви мені здались трохи закомплексованим і приниженим, тобто з дитинства затурканим і зацькованим наймитом, та це лише доля зіграла з вами злий жарт «багатому на лати та на дрібні сльози».. Проте ваша висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила вас вступити до табору повсталих. Спочатку ви гнались за матеріальним, що як на мене не дуже правильно. Але згодом мене вражає ваше духовне відродження, коли по при головне ви ставили мету - здобути щастя. Ви - дуже сильний характер, і по при погляди інших, я не вважаю вас месником. Ви справді маєте ніжне і любляче серце. Я найбільше ціную в вашому характері працьовитість, цілеспрямованість, доброту, чуйність, щирість, мужність, винахідливість, здатність пожертвувати власним життям заради іншого. І я буду намагатися прагнути до вас, як до свого ідеалу.
Дякую вам! З повагою, добродійка.
Капелька росы
Город окутал туман. Маленькие снежинки неспешно украсили всё вокруг
белоснежным покрывалом. Природа преобразилась, радуясь своему
обновлению. В воздухе повеяло ароматом чуда. В Москву пришла настоящая
зима.
А далеко- далеко, где вечное лето, ласковое и тёплое море, среди
деревьев с экзотическими плодами, диковинными цветами и удивительными
животными, высился дворец. Дворец стоял в заповедном месте - горные
вершины преграждали путь любому человеку, который хотел попасть в это
место со злыми намерениями, но перед добрым человеком, эти неприступные
скалы, как по мановению волшебной палочки, расступались. В этом замке,
как и положено в сказке, жила принцесса. Все девочки царских кровей
вредные и заносчивые, но в этом замке жила удивительная принцесса.
Будучи малюткой, эта принцесса не капризничала, более того, ни разу
никто не слышал, чтобы она кричала или плакала. Девочка была всегда
приветлива и мила, дружелюбна и весела. Родители души не чаяли в своей
единственной дочери. Принцессе дарили много игрушек, но к игрушкам
маленькая принцесса была равнодушна. Больше всего принцесса любила
гулять по саду, слушать щебетание птиц, и лепетать со зверьками, которые
её каждое утро навещали. Когда принцесса заходила в сад, розы,
величественно кланялись и говорили: "она прекраснее всех на свете".
Удивительная принцесса не умела говорить, а, может, просто не
хотела. Многие знахари, лекари и врачеватели приезжали во дворец, чтобы
выяснить, чем же болеет, удивительная принцесса. Но, принцесса ничем
не болела. Она была всегда добродушна и весела, но говорить не хотела.
Сначала, король и королева очень горевали, но шло время, а принцесса,
не умея говорить, научилась великолепно играть на музыкальных
инструментах, прекрасно сочинять стихи, и она обладала ещё дюжиной
талантов, которые не по силе были тем, у кого был голос.
Время шло. Много прекрасных принцев, прознав про удивительную
принцессу и увидев её портрет, пытались проникнуть в замок, но горные
вершины никого не хотели пропускать, они надёжно защищали всех
обитателей замка от корыстных и злых людей.
Однажды, в тех местах появился принц. Принц не был, подобно другим
искателям сердца прекрасной принцессы, богат. Принц был беден, его
маленькое царство, которое ему досталось по наследству, было крошечным.
Единственным богатством, которым обладал принц – было его доброе
сердце – лучшее сокровище на земле.
Неприступные скалы раздвинулись перед принцем, приглашая в
заповедное место. Принц не знал, что в столь восхитительных местах
живёт принцесса. Юный принц был представлен принцессе и, конечно,
полюбил её с первого взгляда. Милая принцесса тоже полюбила принца,но
красавица была очень скромна, да и не подобает юной принцессе бросаться
на шею принцу, пусть даже самому хорошему. Сказать о том, что принц
нравится, принцесса тоже не могла - она ведь не умела говорить!
Прошло много времени, и принц терзаемый любовью, решил уехать из
тех мест, чтобы забыть удивительную принцессу. Он понял, что принцесса
никогда не сможет полюбить принца. На прощание принц решил сделать
принцессе подарок. Юноша пришёл на рассвете. Только-только солнце
показалось над морской гладью. Принц постучался в покои к принцессе.
- Я уезжаю навсегда, - сказал принц. Я хотел бы, чтобы Вы меня вспоминали. У Вас есть всё. Я же хочу подарить Вам вот это!
В протянутых руках принца был лист кувшинки, на котором,
переливаясь всеми цветами радуги, как маленький бриллиант, лежала
маленькая капля росы. Принцесса от удивления вскрикнула:
- Какая прелесть!
<span> Так, ничтожная капля росы, сохранившая не только лучи солнца и
природную красоту, но и впитавшая искреннюю любовь принца, заставила
заговорить принцессу... Впрочем, это уже совсем другая сказка...</span>
Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «Захар Беркут», створена у 1883 році. У цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
<span>У творі виведено чимало дійових осіб. Але найбільше мені сподобався Максим — молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. Коли монголо-татари напали на Руську землю, у перших рядах її захисників був Максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади Захара Беркута. У цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний Максим потрапляє у полон до монголів. Він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. Але так склалася доля. Боярин Тугар Вовк пропонує зберегти Максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. Але гордий Максим відмовляється від цієї пропозиції. Він, як і його батько Захар Беркут, не може пристати на таку умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте відданість батьківщині і народові дають йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім'ї, народу. Кохана дівчина Максима Мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. Але Максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. Мужній, сміливий, гордий Максим, безперечно, не може не сподобатись. А безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав Максим, хотів би виховати в собі кожний з нас.</span>