Ворога можна пробачити,тільки тоді коли від вибачитвся перед вами за свої погані вчинки.
Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний». Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові.
Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.
Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче».
<span>Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?». </span>
Лисичка Вовчик
линиа добрий
хитра працьовитий
Я гадаю , що хоч хлопчик і втратив батьків, але був не самотнім. Про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. Климко допомагав дядькові і сусідам, був гарним другом для своїх товаришів. За натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. Він нетерпляче чекав, коли той увечері прийшов додому. І нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни стиснула, зім’яла, збила і його.
<span>Любов — це найпрекрасніше почуття, яке може виникнути в людини. Почуття любові — це пробудження всього світлого і чудового в живій душі. Без любові ніколи не буде життя на землі. Це почуття святе, перед ним ніхто не встоїть. Кохання — це чисте і світле почуття людини. Якщо вона пережила це почуття, то по-справжньому щаслива. Кожна людина мріє про своє велике особливе кохання. Ці теми були вічними темами багатьох творів відомих письменників. Пригадаймо сонети Петрар-ки, Шекспіра, лірику Пушкіна, неповторне «Зів’яле листя» Франка, поезію Рильського, Сосюри, Павличка. Сяйво любові розлилося широко по його творах. Він змальовує любов до України, сім’ї, народів, любов до життя, людської доброти і краси людської душі. У нього в творах яскравими гранями промениться любов до природи, культури і найчудес-нішого її вияву — мови. В творах Павличка також іскриться любов до праці, пошана до людей праці, передусім хліборобської. Кохання молодої людини — героя віршів — чисте і справжнє. Воно переповнене прозорістю і ясністю думки, відкритим і щирим почуттям.</span><span>Прояв любові до рідного слова, мови поет зображає в багатьох своїх творах. Одним з таких творів є сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» Поет каже, що кожна людина повинна дбати про збагачення і розквіт рідної мови, яка завжди є серцем розвитку суспільства. Павличко турботливо ставиться до рідної української мови, але надає великої уваги і пошани іншим мовам, які по-своєму прекрасні і милозвучні. Сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» починається питанням, на яке автор в наступних рядках дає відповідь: «Осміяний людьми кретин — стиляга, мертвяк, оброслий плиттям саркофага, прах, купа жалюгідного рам’я». </span><span>
</span>
