Нещодавно я прочитала захоплюючу повість по дружбу хлопчика Сашка з вовком. Зі справжнім вовком Сіроманцем.
Автор любить природу. У творі він точно передає образи усіх героїв. Можливо, в образі Сашка він описував себе у дитинстві. Коли ми читаємо, то переживаємо разом з героями.
Хоч вовк був старим та сліпим, після зустрічі з Чепіжним, почалося справжнє полювання на Сіроманця. Тільки тоді, коли людина живе в гармонії з природою, вона відповідає взаємністю. Хлопчик сміливий, бо знає: тварини відчувають добрих та злих людей, тому ставляться до них по-різному. Сподобалось мені те, що в творі Сашко не боїться Чепіжного, відстоює свою думку, говорить йому правду. Він також співчуває сліпому Сіроманцю. Навіть відправився в далеку дорогу, бо мав надію та прагнув вилікувати зір вовка. Хлопчик щасливий, що люди верталися з ловів ні з чим, бо тварина врятувалася втечею.
Мене вразила відданість Сіроманця, адже він сам повернувся до Сашка, їхня чудова та незвичайна дружба.
«ЗИМОВИЙ ЕТЮД» ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ «Зимовий етюд» Володимир Підпалий написав 25 січня 1968 року. «Зимовий етюд» Володимир Підпалий аналіз вірша Тема — Зображення краси зими Жанр — Етюд Ідея — Возвеличення зими в Україні Ліричний герой вірша «Зимовий етюд» настільки щирий і переконливий, що навіть будь-який читач змушений буде впустити у своє серце любов і тепло. «Зимовий етюд» Підпалий Трішки туману і трішки інею, неба льодинку холодну — на шлях… Вечір, мов казка, над Україною казка, як вечір, аж синьо в очах… Там, за тополями, за огорожами, де місто тікає на ніч в степи — все запорошене, все насторожене, вся Україна заслухалась — і не спить… На початку цього вірша послідовно, немов з окремих частинок-штрихів, оформлюється загальна картина зимового вечора: туман, іній, холодна льодинка… Але ліричний герой сприймає цей звичайний вечір як щось виняткове й небуденне. Його душу наповнює радісне піднесення, навіяне красою рідної України. Воно образно виражається у грі слів: «вечір, мов казка» і «казка, як вечір». Зі звичайного цей зимовий вечір перетворюється на казковий — коли все довкола стає загадковим, а герой сповнений передчуттям дива. Не випадково у другій частині твору перед нами постає жива, немов справді казкова, картина природи. Серед використаних автором художніх засобів переважає персоніфікація. Цей засіб не лише сприяє поетичному олюдненню довкілля: «місто дихає у степи», «все насторожене», «Україна заслухалась і не спить». Усе, що помічає ліричний герой, живе в єдиному злагодженому ритмі, складаючи разом привабливий одухотворений образ Батьківщини.
Твір І. Франка "Захар Беркут" можна вважати історичною повістю тому що:
• Твір середнього розміру;
• У ньому забражені історичні події (монгольська навала);
• Наявні реальні персонажі з історії (бегадир Пета, Бурунда) та вигадані автором ( Тугар Вовк, Захар Беркут, Мирослава, Максим);
• Дія розгортається за певний проміжок часу.
Софійка:
Реальне:У реальноме житті ходить до школи, спілкується з друзями, батьками, доглядає молодшого братика...
Фантастичне:Потрапляє в минуле. У минулому їй відведена роль спостерігача за хитросплетінням долі трьох родів: КулаківськихБ Міщиків та власного.
Сліпий старець:
Реальне:Неіснує.
Фантастичне:Показує шлях до розгадки прокляття роду Кулаківських.
Поезія Ольжича<span> Олега Кандиби насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича - вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам - своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу.</span><span> Ольжич належав до групи письменників-націоналістів, що визначали свій світогляд як «трагічний оптимізм», що несе у собі певну філософічність. Перш за все у назві «трагічний оптимізм» поєднано непоєднуване, це вже, по суті, такий собі філософічний парадокс. Назва світогляду письменника умовна, а для самого Ольжича й зовсім сумнівна, бо його світогляд скерований не на трагічне в житті людей і народів, а на цілковите переборення трагічного - переборення не через оптимізм, а через героїчну самопожертву, через самовільну відмову від усіх тих духовних та інших благ земних, що їх здійсненність, осяжність і бажаність саме оптимізм звичайно обстоює. </span>Героїчний світогляд<span> Ольжича стоїть понад оптимізмом і песимізмом - понад позитивною чи негативною оцінкою земної дійсності; бо піднесений у ньому саможертовний героїзм не залежить ні від тієї дійсності, ані від її оцінки - тільки від емоційно-вольового напруження самої людини і ні від чого більше. Звідси в поезії Ольжича оте начебто оптимістичне прийняття й виправдання світового буття космосу в усіх його реалізаціях; бо всі вони - лише матерія і нагода для героїчного самовиявлення людини. Монументальність Ольжичевого стилю, така неповторна в цілій українській поезії, спирається на те, що Ольжич, мабуть, - єдиний майстер українського вірша, виразно обдарований епічним хистом.</span>