Цього року була дуже тепла та довга осінь і здавалося, що їй не буде
кінця. Вже давно з дерев опало усе листя, а літні птахи улетіли у вирій.
У будинках увімкнули опалення, день у день я вранці визирала у вікно, з
надією побачити сніг. Та снігу все не було, а за вікном стояла
насправді «Унылая пора», але ніяк не «Очей очарованье». Лише один раз
перший сніжок лише припорошив місто, та й то ненадовго, і вже через
декілька годин повністю розтанув. Утворилась сльота та мокротеча, які
мені, та й не тільки мені, зовсім не подобається. Ні осінь, ні зима, ні
те, ні се.
Така погода
нагадувала мені пізню весну, коли зима буває досить затяжною, як цього
року осінь. В таку пору весь світ ніби завмирає в очікуванні природних
змін. Але очікувати на весну все ж таки не так сумно, як спостерігати за
вікном похмуру та непривітну пізню осінь. Бо весною с кожним днем все
веселіше припікає сонечко, а восени за вікном кожний день залишається
одноманітність похмурих днів. Здається, що ніколи не буде змін, і це
визиває у людей нудьгу і погіршує настрій. І хоча й кажуть, що у природі
немає поганої погоди, мені здається, що це не так, бо стан природи
відображається в людях та в їх настрої, як у дзеркалі.
Пройшла половина грудня і нарешті у небі закружляли такі
довгоочікувані сніжинки. Спочатку вони були зовсім крихітні та рідкі,
але потім становились все більші і частіші, доки на почався справжній
снігопад. Нарешті, дождалися! Цей сніг розтане вже не скоро. На радість
дітям і дорослим він змінить зовнішній вигляд дерев, будинків, вулиць,
та й люди також зміняться в кращу сторону та поліпшиться їх настрій.
Ось я іду по тихій і спокійній вулиці..... На будівлях, деревах і
доріжках лежить пухнастий сніжок, який переливається в променях зимового
сонця. Маленькі зірочки, які повільно злітають з неба, обережно сідають
на мій ніс і щоки, ніби мовчазливо повідомляють мені про прихід моєї
улюбленої пори року – справжньої сніжної і морозної зими.
Усі сніжинки мають різноманітну форму і зовсім не схожі одна на одну. Я
звертаю увагу, як на рукаві затримується одна з цих сніжинок і
ненадовго дозволяє милуватися собою. Раптом пухнаста шестикутна красуня з
красивими перетинками починає танути і зникає, залишивши після себе
лише маленьку краплину води. Сніжинка зникає, але на душі надовго
залишається почуття моєї причетності до природи та зимової краси.
А білі
зірочки все падають і падають з м’якого, просвітленого і затишного
зимового неба, вкриваючи білим іскристим килимом притихлу землю, щоб
захистити її від лютих морозів.
Я дуже люблю зиму з її непостійністю, чарівністю, її морозами і
жорстокими хуртовинами, привабливістю білого покривала та гомоном
дітвори на ковзанках. Я кожний рік з нетерпінням чекаю прихід цієї
дивовижної пори, яка приносить з собою гарний настрій, зимові свята та
неповторні розваги. А ще зима мені подобається за те, що кожний раз
після лютих морозів, снігопадів і хуртовин врешті-решт наступає весна,
яка несе усім нам нові сподівання та надії. Ми б ніколи не змогли в
повній мірі оцінити усі переваги літа, якби не знали справжньої
української зими.
