Бо якщо сум заступить одного то в нього довгі ноги і він і до другого добирається! Бо тому жаль другого і він тоже сумує!
Мелашка дуже красива дівчина, яка відразу припадає до серця Лаврінові. Вона із багатодітної сім'ї, не дуже заможної, спокійна та привітна. Але коли вона повертається з Києва, то стає схожа на Мотрю. Вона дуже кардинально змінюється: спершу Мелашка й слова поперек не могла сказати Кайдашисі, а потім вже відповідала їй як Мотря. Та Мелашка на фоні Мотрі була ще привітнішою, ніж Мотря.<span>Тільки раз автор порівняв Мелашку з вовчицею, коли вона обороняла своїх дітей. Хоча ця характеристика й знижена, проте своєї привабливості Мелашка все ж не втрачає. Зверніть увагу, незважаючи на те, що Кайдашиха точила Мелашку, </span><em>«як вода камінь»</em><span>, а Мотря </span><em>«підкопувалась під неї, мов річка під крутий берег»</em><span>, вона все ж не уподібнюється до них, не втрачає людської подоби, а йде на прощу до Києва й залишається там у проскурниці. Мелашка гірко сумує за Лавріном, глибоким ліризмом сповнені її почуття до нього: </span><em>«Не жаль мені ні села, ні</em> <em>роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами»</em><span>.</span>
Читаючи «Казку про яян» Емми Андієвської, ти, мабуть, помітив, що вона незвичайна — не така, як ті, що доводилося тобі читати раніше. Незвичайним, напевне, у цій казці є яскраво виражена мораль, повчання, саме ця ознака наближає її до літературного жанру — притчі з яким ти вже ознайомлювався в початкових класах.
Притча<span> — це повчальне алегоричне оповідання з чітко висловленою мораллю. Чимало притч можна знайти у Біблії та в давньоруських збірниках. Пізніше їх використовували у своїй творчості письменники й художники. За змістом, як ти вже переконався, притча близька до байки, а іноді й до казки, але, на відміну від байки, у притчі немає алегоричних персонажів з рослинного й тваринного світу. Різниця ж між притчею та казкою полягає в тому, що в притчі яскраво виражена мораль, що, до речі, властиво і байці. Притча переважно повідомляє про подію, з якої читач робить повчальний висновок.</span>
Притча - один з улюблених жанрів Івана Франка («Притча про радість і смуток», «Притча про вдячність» та ін.).
Емма Андієвська в назві історії про яян сама визначає жанр твору — казка («Казка про яян»). Але оскільки в ній яскраво виражені ознаки не лише казки, а й притчі, то її жанр можна визначити як казка-притча. Рекомендуємо тобі прочитати й інші казки-притчі Емми Андієвської, зокрема «Казку про говорющу рибу».
Однією з найвідоміших є народна притча «Без труда нема плода». Це повчальне оповідання про життєву пригоду, воно утверджує справедливість народної моралі. Ви її добре пам'ятаєте з четвертого класу. У цій притчі розповідається про те, як чоловік пригостив вовка хлібом. На запитання сірого, де ж береться така смакота, чоловік довго розповідав, як із зернини вирощують, а згодом і печуть хліб. Тоді ж вовк йому говорить: «Смачно, та клопоту багато». На що чоловік і відповів: «Твоя правда, але без труда нема плода».
1.Король та його оточення
2.Рукавичка дами у хижаків
3.Делорж у звірниці
4.Рукавичка на обличчі дами,як знак презирства лицаря
Тільки починаючи читати, я звернула увагу на те, як сильно оповідач замкнувся в собі. За його словами, він уже 3 роки «святкує» Новий рік по-своєму. В його розумінні гучні гулянки – це не те, що йому потрібне, бо йому подобається насолоджуватися самотністю. Сталеві двері, якими Хома-Массіно зачинив своє серце не впускали туди нікого.
На протязі всього твору ми дізнаємося з листа про минуле, проведене Хомою і Манею разом в лісі і про минуле Мані, тільки вже без Хоми-Массіно. В цей же час ми спостерігаємо, як поволі відчиняється серце Хоми, як змінюються його думки та ставлення до Мані та її листа.
Чесно кажучи, мене вразила важка доля Марії. Я співпереживала разом з нею і співчувала їй. Хоча, з іншого боку, це ж було її рішення – втекти від справді коханого чоловіка, з дому, з тихої сторони в невідомий їй, бурхливий і жорстокий світ. Так, вона не знала, ким був справді Генрись, але це вона так вирішила. Якщо чесно, то я не зрозуміла її мотивів. Адже, якщо за її словами, Хома не зміг її втримати, то хіба вона сама, так сильно кохаючи, не мала б триматися за своє кохання, боротися за нього, а не тікати з малознайомим парубком світ за очі? Ще там промайнув такий факт – в Генрися ніби була добра, забезпечена сім’я. То невже її переконав його статус і статки?
Я не засуджую Маню, просто в деяких моментах я її не зовсім розумію. І ще я її не засуджую тому, що кожен може оступитися, зробити помилку, просто для неї ця помилка стала фатальною. А може це була й не помилка: може це було випробуванням для неї, для Хоми і для їх кохання, яке не зважаючи на все, не згасло…