Синтаксичними сполученнями не є: ніч і день, три учні відстали в поході, прийшла весна, гудуть вітри, я почувався, наче не в своїй тарілці, забіліли сніги, зійшло сонце, усі ми, крига, гладенька й міцна, більш підготовлений, річка, швидка і стрімка, найбільш говіркий, тримати в міцних руках, плакати слізьми, п’ять книг, дуже добре, впадає в око, нехай прочитають, у глибинах океану, голову сушити, перше вересня, Новий Рік, дуже радий, дніпровські схили, зимові канікули, дитина років п'яти, люди літнього віку, більш здібний учень, байдики бити, більш докладно, схилився та й дивиться, взуття великого розміру, дівчина з блакитними очима. Це лексичні словосполучення.
Синтаксичні — це словосполучення, що позначають складне поняття, у якому кожне слово не має суворої закріпленості з іншим словом.
Самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаку предмета чи дії, кількість, але не називає їх. Відповідає на питання хто?, що?який?, чий?, скільки?, як?, куди?, коли?, де? тощо.
Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.
Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць.
А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.