<span>ДІЙОВІ ОСОБИ:
Микита Кожум'яка.
</span><span>Гонець.
Батько, він же Дід.
Воєводи.
Князь.
</span><span>Сини.
Княгиня.
Парубок.
Князівна.
Старий дід.
Джура.
Діти.
Дівчина.
Дівчинка.
Посланець.
Юрба.</span>
Привіт однокласничку! Одужуй швидже. Ми всі за тобою сумуємо. Нам без тебе дуже сумно. Одужуй і приходь. Ми будемо дуже раді коли ти одужаєш від такої страшної хвороби.
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.<span> По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.Отже дружба саме дороге що є в нашому житті</span>
Літературний паспорт твору" Сто тисяч "
Автор: Іван Карпенко_Карий
Назва: "Сто тисяч"
Рік: 1889
Жанр: трагікомедія
Рід: драма
Тема: розповідь про життя селянства після реформи; особливості суспільного життя в 80-90х роках позаминулого століття.
Ідея: жадоба збагачення та хижацтво нівечать людську душу.
Сюжетні лінії: Лінія Герасима Калитки, лінія сина головного героя та його кохання з бідною Мотрею, лінія Бонавентури.
Проблеми: жадності, жадоби збагачення, людської жорстокості, нерівного кохання.
1)Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!..», «Україно!..», «Друзі!..».
2)Риторичні оклики: «Напнемо вітрила наших мрій!» «Кораблі! Шикуйтесь до походу!»«Нидіє на якорі душа!» «Півень землю всю не розгребе!» «Шкварити байдужість на вогні!»
3)Риторичні запитання: «Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді?» «Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді?»
4)Метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить».
5)Епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві».
6)Тавтологія: «відкрито вже відкрите».