Повість-казка Марини Павленко “Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських” – це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле.Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться допомогти родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість.
Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши “Русалоньку…”, зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків
«Мартин Боруля» характеристика образу головного героя твору Мартин Боруля – головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого, заможний хлібороб, який домагається втрачених дворянських прав. Характер Мартина Борулі: не є скнарою і не знущається з бідніших за себе, має безглузде бажання будь-якою ціною стати дворянином і не бачить перепон на його досягненні. Його комізм полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та способом ведення життя. Він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці. Ставлення до інших: зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої ,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті. Ставлення інших до Мартина: Тренделєв його дурить, родичі та друзі його не розуміють і хочуть, щоб він знову став звичайним чоловіком без бажання бути дворянином. Ставлення автора до Мартина: за прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру. Моє ставлення до Мартина Борулі: цього героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім’ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити Мартин. Це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно.
М. Коцюбинський – видатний український письменник, автор чудових оповідань і повістей. Їх писав М. Коцюбинський настільки правдиво і щиро, що не можна не захоплюватись його талантом. Нещодавно ми читали повість письменника «Дорогою ціною». У творі йдеться про речі, які звичні для нас – про волю, кохання, а от головні герої повісті отримали це все занадто дорогою ціною…
У повісті два головних героя: Остап – звичайний селянин-кріпак і Соломія – його кохана. Їхнє кохання було неможливим через те, що дівчину видали заміж за іншого – так вирішив пан, якому не було діла до того, що Соломія давно кохала Остапа і мріяла бути лише з ним. Та дівчина не здалася. Коли Остап вирішив тікати за Дунай у пошуках кращої долі та волі, дівчина пішла за ним. Вона покинула все: дім, спокійне життя, чоловіка тільки заради того, щоб не розлучатися з коханим. Звичайно, ми можемо її засуджувати, адже вона була заміжня. Але вчинити інакше дівчина просто не могла – не могла жити з нелюбом, знаючи, що ніколи більше не побачить коханого. Звичайно, Соломія розуміла, що на них чекають складні випробування, знала, що доведеться пережити чимало горя і страждань, але це її не спинило.Ми бачимо Соломію сильною і рішучою. Мене, зокрема, вразив епізод, коли дівчина просить коханого відрізати їй косу. Адже на той час коса була символом жіночності, символом, так би мовити, благонадійності жінки. З коротким волоссям дівчата не ходили, тільки покриткам – тим, хто народжував позашлюбних дітей – відрізали коси і виганяли з села. Втратити косу означало втратити людську пошану і своє місце у сільській громаді. Тому це рішення Соломії ще раз доводить, що вона була ладна пожертвувати всім заради Остапа… А згадаймо, як рятувала вона його, пораненого, у плавнях, як турбувалася про нього… Тільки любляча людина не злякалася б таких труднощів і залишилася б поряд з коханим…
Соломія, на мою думку, втекла з села не в пошуках волі, як Остап, а просто, щоб бути з ним, допомогти втілити його мрію. І вона це зробила, правда, ціною власного життя. Соломія визволила Остапа від турків, але сама при цьому загинула. Та останньою її думкою було не те, що вона хоче жити, а переживання за коханого, за те, що її жертва була марною…
Чи є сьогодні таке чисте і щире кохання? Як на мене, навряд чи. Зараз кожен думає про себе, про власну вигоду. Мало хто здатен пожертвувати собою заради близької людини, як це зробила Соломія. Вона подарувала коханому те, чого він прагнув найбільше – волю. Та воля не стала для нього щастям без коханої, адже здобув він її занадто дорогою ціною…
1.А)Мавка пробуджається від гри Лукашевої сопілки
2.Г)Мавка жне жито на Лукашевому полі
3.Д)Мавка в полоні у Того,хто в скалі сидить
4.Б)Мавка повертає людську подобу Лукашеві
5.В)Килина закликає Мавку,і та перетворюється на вербу