Між фольклором і літературою існує тісний зв’язок.Однак у фольклорних і літературних творах є принципові відмінності, що визначають їх характерні риси та особливості.
<span>Фольклор – особлива форма усної народної творчості, яка в словесних образах передає узагальнені уявлення про устрій світу і людської спільноти. Література як вид мистецтва реалізується в письмовій формі і відображає внутрішній світ людини в системі суспільних відносин, що склалися в конкретний історичний період.
Фольклорні твори – результат колективного творчого процесу, в якому неможливо встановити авторство. Література об’єднує твори, авторство яких достовірно відомо.<span>Фольклорні жанри підпорядковані стійким правилам побудови сюжетів, створення образного ладу і вибору засобів художньої виразності. У літературних творах принципи створення сюжету і <span>образотворчості </span></span></span>
Історична пам'ятка описує історію минулого людини/міста.
Звісно так ,бо товаришувати з таким як Том Сойер дуже цікаво. Ми завжди б гралися шукали якісь пригоди разом пізнавали світ ловили бабочок валялися на траві та приходили один до одного у гості. Це було б дуже весело мати такого друга
.Саксонці та нормани – непримирені вороги. 2.Гості Ротервуда. 3.Порятунок Ісаака. 4.Турнір в Ашбі. 5.Борг сплачено. 6.Таємничий Чорний Лицар. 7.Пересторога для принца Джона. 8.Викрадення. 9.Полонені. 10.Неждані гості. 11.Переміна ролей. 12.Штурм. 13.Новина. 14.Звинувачення в чаклунстві. 15.Останій герць
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.