Образ головної героїні роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна» є суперечливим в своїй органічній єдності. Якщо виходити з епіграфа, поставленого автором до свого твору: «Мне отмщение, и аз воздам», то Анна є героїнею «негативною», що порушила свій «супружній» обов’язок і була за це покарана долею. Так робить Толстой і в плані сюжетному, привівши свою головну героїню до самогубства. Разом з тим і порушення Анною свого сімейного обов’язку є в творі російського письменника цілком обгрунтованим та неминучим, і не тільки з точки зору характеру Анни, а й з точки зору всіх обставин, теж всебічно представлених в романі.
Анна - натура щира, відверта, енергійна, позбавлена лицемірства. Полюбивши Вронського, вона повністю віддається цьому почуттю і не може й не хоче, навіть зовні, обмежитися в даному разі рамками лише звичайного світського роману, яких в її дворянському середовищі було чимало, і на які світська публіка дивилася «крізь палвці». Кареніна - свого чоловіка. Анна ніколи не любила: заміж вийшла, може, без прямого примусу, але й не за велінням серця. її чоловік ніколи не був для неї справжнім авторитетом, не був і другом, якого б вона поважала, з яким би рахувалася, якщо й не кохала його.
Анна могла наважитися на розрив, навіть на розлучення офіційне із своїм чоловіком, але не ціною відмови від свого сина. Будучи добропорядною жінкою, яка звикла до поваги до себе з боку оточуючих, Анна тяжко перенесла зневагу, виявлену їй світським середовищем, після розриву з Кареніним. Якщо б вона не мала власної гордості як жінка і як людина, вона б більш-менш терпеливо зносила зневагу оточуючих і те, що любов Вронського до неї поступово згасала.
<span> Але зрозумівши те, що становище її стало безвихідним - Вронський не тільки вже майже не любить її, а й сприймає зв’язок з нею як непереборний тягар; Каренін ніколи не віддасть їй сина ї не дасть навіть можливості з ним бачитися, а її становище добропорядної жінки безповоротно втрачено - Анна кінчає життя самогубством, хоч і грішить в даному разі ще раз, занапастивши власну душу і покинувши сиротами двох своїх дітей: сина і зовсім маленьку дочку.</span>
<span>Природа — то країна, де з'являється на світ кохання, де народжуються мелодії серця. Красу Полісся і ніжну любов відобразила Леся Українка в драмі-феєрії "Лісова пісня". У своєму творі письменниця возвеличила почуття кохання, що здатне міцно єднати душі і створити незримі струни між світом земним і якимсь іншим, загадковим, непізнанним, але існуючим навколо нас. Саме кохання, породжене природою, поєднує Мавку і Лукаша — лісовий дух і звичайного земного хлопця. </span>
<span>Ідею вічності справжнього-кохання втілила Леся Українка в образі Мавки. У серці цієї дівчини, незважаючи на бурі життя і страждання, які довелося їй зазнати, цвіла, мов квітка, любов, що розцвіла і стала вічним вогнем душі. Серце Мавки палало коханням, заради якого вона була здатна піти на самопожертву, терпіти муки земного світу, де панують обов'язки і численні забобони: </span>
<span>Великий поет Дайте Аліг'єрі увінчав своєю творчістю добу Середньовіччя і розпочав в Італії та в усій Європі нову епоху Відродження. Найбільш відомий твір Дайте — поема «Божественна комедія» (1307— 1313 рр. — 1321 р.). Данте назвав свою поему «Комедією». Пізніше Дж. Бокаччо, вражений силою таланту автора і величчю його твору, приєднав до цієї назви визначення «божественна». Під такою назвою — «Божественна комедія» — поема була опублікована у 1555 році, ввійшовши до скарбниці світової літератури.
Данте описує стан душі людини після її смерті і в алегоричній формі показує, що людина, згідно зі своїми вчинками на землі, потрапляє до пекла, чистилища або раю. При цьому поет спирався на біблійне вчення про те, що людина має два життя і дві смерті — фізичну (тілесну) і вічну (духовну). Однак Данте долає середньовічне уявлення про незмінність і приреченість людської натури.
У центрі твору — людина, котра прагне духовного вдосконалення себе й світу, вона здатна осягнути проблеми всього людства. Форма розвитку сюжету — подорож по загробному світу. Цей прийом до Данте неодноразово використовували його великі попередники — Гомер, Овідій, Вергілій. У середньовічній літературі існував жанр так званих «видінь», згідно з яким письменники показували муки грішників або раювання праведних. Однак у Данте «подорож душі після життя» перетворюється на всеохоплюючу картину, яка показує духовний стан сучасної йому Італії і всього людства.
Таким чином, поема сповнена не містичних, а цілком реальних проблем, що набувають філософського значення. Про задум твору Данте писали, що письменник мав на меті «Врятувати людей від ганебного стану і привести їх до щастя». Письменник прагнув до духовного спасіння Людини й усього світу. Він проголошував високі ідеали Добра, Любові, Милосердя, Розуму, які, на його думку, можуть змінити життя суспільства. Письменник, на противагу середньовічній моралі, утверджував, що людина ще на землі мусить усвідомити своє становище, намагатися поліпшити його, звертаючись до прихованих творчих сил своєї душі.
Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. .Перший аспект — буквальний, коли текст розуміється таким, як він написаний. Другий аспект — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект — містичний або філософський. Якщо взяти, наприклад, першу пісню «Божественної комедії», то її моральний сенс полягає в тому, що дія відбувається в людській душі, звідусіль оточеній гріхами (леопард — любострастя, лев — гордість, вовчиця — жадібність), яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.
У центрі художнього світу «Божественної комедії» знаходиться земля. У північній півкулі розташована глибока воронка Пекла, центр якої — в середині Землі. У дев'яти колах мучаться душі грішників. Це загальна картина людських вад і гріхів. У Пеклі Данте супроводжує Вергілій. Найстрашніший гріх, на думку поета,— це зрада. У Південній півкулі розташована гора Чистилища, оточена з усіх боків океаном. Разом з передчистилищем і земним раєм тут також дев'ять кіл, у яких очищуються душі померлих. Навколо Землі рухаються Сонце і планети. Вони створюють також дев'ять кіл, на яких розташований небесний Рай, де живуть у вічному блаженстві душі праведників. Десяте коло утворює Емпірей, помешкання божества, світ вічності. Данте змальовує Небесну розу — втілення християнських ідеалів. У фіналі з'являється авторові видіння Бога, і йому нарешті відкривається ідея Божественної любові.
Подорож героя поеми Данте «Божественна комедія» у потойбічний світ має глибокий духовний і моральний сенс, закликає людей позбуватися гріхів і прагнути до християнських та загальнолюдських ідеалів доброчестя. </span>
1)По полю ходить, жне, косить,
Зерно молотить, хліба не просить.
2)Знизу клин
Зверху млин.
Тече вода
А їй не біда.
3)З небесної діжки
Крижані горішки
На землю упали,
Шкоди нам завдали.
4)Не ставок і не ріка,
Мох росте і осока.
Там земля - неначе тісто,
Що воно за дивне місце?
5)У нашої бабусі
Сидить дід в кожусі,
Проти печі гріється,
<span>Без води умиється.</span>