<span>Серпень для бджіл — уже осінь, і вони починають посилено готуватися до зими. Закінчується основний медозбір, зменшується кількість культур, що квітують, та й скупенькі вони на нектар. Змінюється й поведінка бджіл, вони починають економити корм, і перший вияв цього — виганяють зі свого гнізда трутнів. Роїння закінчилось, а під час щедрого медозбору їм доводилося працювати цілодобово. Важка робота підірвала їхні сили, багато особин загинуло, а ті, що залишилися, настільки підупалі, що не в змозі пережити зиму.Весь тягар зимівлі і майбутнє сім’ї лягає на бджіл, що з’явились чи з’являться в серпні-вересні. Найбільш життєдіяльні, молоді та сильні, вони до наступного сезону збережуть здатність вирощувати нове покоління, будувати стільники, збирати мед та пилок.А поки що бджоли починають переносити відкритий мед з нижніх і бокових стільників та нагромаджувати його у верхній частині вулика. Льотки тепер посилено охороняються, навіть уночі. Щоб допомогти комахам в охороні житла, пасічники залишають льотки маленькими, не більше 5 см в діаметрі, а верхні закривають зовсім, хоча бджоли можуть зробити це й самі, заклеюючи їх, як і щілини у вулику, прополісом.При цьому вони продовжують опікуватись маткою: щедро годують її, готують місце для відкладення яєць, звільняючи від меду найтеплішу середину гнізда. Якщо матка молода, то аж до холодів вона може відкладати яйця.Інтенсивність і тривалість яйцекладки великою мірою залежить від наявності кормових запасів у гнізді. Якщо навесні матки продовжують відкладання яєць при мінімальній кількості корму (5-7 кг) і за погоди без взятку, то восени завершують кладку навіть при запасах 12-15 кг. Великі кормові ресурси потрібні для збільшення бджолиної сім’ї не тільки в кінці сезону, а й на початку наступного. Ось чому сім’ї, що запасли мало меду, порівняно рано перестають вирощувати розплід, а він — гарантія високих медозборів наступного року. Тому в багатокорпусному вулику залишають 2-3 корпуси, в дадановських вуликах — повні гнізда, в лежаках — 12 рамок, пакетним сім’ям — по одному корпусу з кормом. Дуже важливо, щоби бджоли в цей час могли знаходити хоча б невелику кількість нектару — це підтримує їх в активному стані. Такі стимулюючі пізньолітні та осінні взятки сприяють нарощенню маси молодих бджіл.При недостатніх запасах корму на зиму пасічникам доводиться згодовувати комахам цукровий сироп. Готують його так: в одному літрі доведеної до кипіння води розчиняють кілограм цукру, охолоджують розчин до температури 35-40 градусів і на ніч дають сім’ям в годівничках приблизно по 3-4 кг. Його швидко знаходять бджоли та переносять до гнізда, видаляючи з сиропу зайву воду, збагачують його ферментами, тобто працюють над його переробкою так, як і над нектаром. Через 1-2 доби, а інколи навіть наступного дня сироп дають знову — і так доти, доки запаси корму не будуть доведені до мінімальної норми (16-18 кг).Переробляючи сироп, бджоли затрачають багато сил і дуже слабнуть, тому додатковий корм краще давати в першій половині серпня, щоб у його переробці узяли участь літні бджоли, які все одно не доживуть до зими. Цю роботу можна полегшити і водночас поліпшити якість корму, якщо додати в сироп небагато, хоча б третину, меду. Поповнювати запаси можна і наприкінці серпня, якщо стоїть тепла погода. Дуже важливо, щоб бджоли в цей час споживали той корм, що приносять, а не із запасів, накопичених на період зимівлі. Давати цукровий сироп доводиться й тоді, коли заготовлений мед має великий уміст мінеральних солей, що викликають у бджіл кишкові розлади. Зазвичай це відбувається, коли в роботу йде так званий падьовий мед, який бджоли збирають із солодких виділень тлі та інших сисних комах. Цей мед темний, з зеленкуватим відливом, густий і в’язкий. Навіть його незначна наявність у квітковому меді шкідлива для бджіл, особливо взимку, коли вони позбавлені можливості вилітати, щоб звільнити кишківник, тому на зиму такий мед із гнізда видаляють. Для людини ж такий мед вважається дуже корисним.</span>
На мій погляд, серед найкращих винаходів людства почесне місце займає поезія. Вже багато століть люди намагаються прояснити та розкрити феномен поетичного слова. Чому вірші здатні надихати людей на боротьбу, підбадьорювати і чарувати? Чому поезії можуть зцілювати душу і заспокоювати? Як, взагалі, поетам вдається так глибоко проникати у людські душі і так чутливо розуміти людські почуття? Як їм вдається так гостро розповідати про ревнощі і ненависть, і так ніжно – про кохання?
Й донині немає відповіді на ці питання, донині невідомо, у чому секрет поетичних творів. Поезія у всі часи залишалася загадкою і, мабуть тому вона у всі часи так вабила людей. Навіть ті, хто категорично заявляють, що не люблять поезію, частіше усього просто не читали поетичних творів талановитих поетів, не важливо – вітчизняних чи зарубіжних. Інакше вони б обов’язково знайшли собі авторів по душі.
Я вважаю, що мені поталанило, як поталанило і багатьом іншим, адже я добре розумію і люблю поезію. Звичайно, не всю, бо бувають і погані вірші, особливо у сучасних поетів. Та смаки людей різноманітні і я не беруся стверджувати, що ті вірші, які подобаються мені – це найкраще надбання світової поетичної творчості.
Особисто мені ближче чомусь сучасні поети, а не класики. Тим більше, що нові поетичні твори завдяки Інтернету сьогодні розповсюджуються зі швидкістю блискавки. Я досить часто запам’ятовую рядки віршів, які мені подобаються. А ось імена авторів у моїй пам’яті майже не залишаються. Як то кажуть, я розумію «поезію серцем», або подобаються мені саме ті вірші, які називаються «поезією серця».
Як і будь-який справжній українець, я люблю українську поезію. Без сумніву, справжнім генієм української поетичної літератури є великий Кобзар Тарас Григорович Шевченко. Рівних йому не було, не має, і,мабуть, ніколи не буде. Не менш цікава сильна, бунтівна і в той же час ніжна творчість Лесі Українки. А ось такі красиві рядки: «Ще не було епохи для поета, але були поети для епох» написала поетеса Ліна Костенко.
Прекрасною я вважаю і лірику Володимира Сосюри і Максима Рильського. А які чудові вірші про кохання можна знайти у Павла Тичини! Читаєш такі твори і відчуваєш, як вони торкають найтонші струни душі. Мабуть це і є «поезія серця». Адже «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Це теж слова Ліни Костенко, і вони повністю співпадають з моїм сприйманням поезій наших предків і наших сучасників.
Гуси-лебеді летять» Стельмах план Розділ 1 Лебеді летять. Розповідь діда Михайлика про прихід весни і ключі сонця. Зустріч з дядьком Себастіяном. Лист від батька Михайлика. Прогулянка хлопчика з Петром до лісу. Розділ 2 Любов Михайлика до книги Їжа для орачів Книжечка Дивимось диво Бабське чаклування. Розділ 3 Якимівська загорожа Чорнява дівчина біля вориння Розмова з дівчиною Прощання з любою Делікатність дідуся Мій сон Розділ 4 Намотування вітряків «Космографія» — незрозуміла книга Босонога ярославна Продаж корови заради навчання Розділ 5 Розповідь про гриби «Тарас Бульба» — книга від попа Знахід маремухи і сироїжок Пісня про гай Молоденькі червоноголовці Розділ 6 Гостювання Михайлика у дядька Себастіяна. Повернення Порфирія з банди. Скарги Юхрима Бабенка на дядька Себастіяна Вимога Юхрима Бабенка отримати на себе характеристику від дядька Себастіяна. Читання дядьком Себастіяном характеристики на Юхрима Бабенка Розділ 7 Повернення Михайлика з дідом додому вночі Зустріч подорожуючих з червоноармійцями. Хвороба і смерть дідуся. Сум бабусі за дідусем Похорони бабусі. Розділ 8 Сум Михайлика за померлими старими. Зустріч хлопчика з Любою Приїзд батька Михайлика. Михайлика приймають до школи у другий клас. Батько купує сину чоботи. Розділ 9 Оголошення про першу театральну виставу на селі. Намагання Михайлика потрапити до театру; Допомога дядьки Себастіяна. Перегляд театральної вистави в селі. Від’їзд Мар’яни з козаком Звернення Мар’яни до Михайлика про важливість навчання. Михайлик з Любою йдуть до школи.
Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки. Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
Якби я зустрiла своего знаменитого одноклассника я першим дiлом спитала його як у нього справи. А потiм розпитувала де вiн працюе.I згодом запросила до себе додому попити чай.
